Подання надається на виконання статті 14 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та містить стислий виклад проблем, які призводять до визнання Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

1.1. Щодо порушення права на здійснення досудового слідства та розгляду справи судом протягом розумного строку (пункт 1 статті 6)

Рішення, в яких було констатовано вказане порушення: "Трофімова та Зилькова проти України", "Мангадаш та інші проти України", "Сляднєва проти України" та "Яковлєв проти України".

Аналіз вищезазначених рішень Європейського суду свідчить, що проблеми, які призводять до порушення вимоги здійснення досудового слідства та судового розгляду в розумний строк, належать до практики розслідування справ правоохоронними органами та судової практики і пов'язані з:

- тривалим розглядом справ апеляційним і/або касаційним судами;

- тривалим вирішенням судом апеляційної інстанції питання щодо юрисдикції у справі;

- зупиненням провадження у справі та дорученням проведення експертизи органу, який не мав відповідної компетенції;

- неодноразовим призначенням судових експертиз;

- поверненням справи судом вищої інстанції на новий розгляд до суду нижчої інстанції;

- неодноразовим поверненням справи на додаткове розслідування та неспроможністю державних органів протягом тривалого часу надати суду належно підготовлені матеріали для розгляду справи.

У справі "Трофімова та Зилькова проти України" Європейський суд констатував також порушення статті 13 ("Право на ефективний засіб юридичного захисту") Конвенції в зв'язку з відсутністю у заявниць ефективного засобу юридичного захисту від порушення їхнього права на розгляд їхніх справ протягом розумного строку.

З метою усунення підстав порушень статті 6 Конвенції , визнаних Європейським судом у вказаних справах, необхідно вдосконалювати практику досудового слідства та розгляду справ судами в контексті відповідної вимоги статті 6 Конвенції щодо "розумного строку" провадження.

1.2. Щодо порушення права на виконання рішення суду протягом розумного строку (пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції )

Вказане порушення було констатоване Європейським судом у рішенні "Харук та 115 інших проти України".

Це рішення стало першим з 2010 року рішенням, у рамках якого Європейський суд розглядав заяви щодо невиконання чи тривалого виконання рішень національних органів, ухвалених на користь заявників, та констатував порушення вказаних статей. Така ситуація була зумовлена тим, що після винесення 15 жовтня 2009 року пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" розгляд вказаної категорії заяв було зупинено для того, щоб держава могла вжити заходів, необхідних для вирішення проблеми невиконання рішень національних органів.

28 лютого 2012 року у зв'язку з тим, що Україною не було вжито належних заходів на виконання вказаного пілотного рішення, а саме, на той час Верховною Радою України ще не було ухвалено Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон), Європейський суд відновив розгляд заяв щодо невиконання чи тривалого невиконання рішень національних органів, ухвалених на користь заявників.

Закон , який було розроблено у рамках вжиття заходів загального характеру на виконання вказаного пілотного рішення , було прийнято 5 червня 2012 року.

Прийнятий Закон встановив нову процедуру виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації, а також юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.

Проте звертається увага, що згідно з процедурою, запровадженою Законом , максимальний строк для звернення стягувача до відповідного державного органу із заявою про виконання судового рішення відповідної категорії, становить один рік з дати видання виконавчого документа на рішення. Таким чином, певна кількість рішень залишиться невиконаною, а особи, на чию користь вони постановлені, залишаться потенційними заявниками до Європейського суду зі скаргами на порушення їхнього права на виконання рішення протягом розумного строку.

З метою запобігання цій ситуації та для повного виконання пілотного рішення необхідно на законодавчому рівні вирішити питання погашення існуючої на цей час заборгованості за відповідною категорією рішень.

Про це, зокрема, зазначено в резолюції Комітету міністрів Ради Європи, ухваленої на засіданні 24-26 вересня 2012 року, присвяченому питанню виконання державами - сторонами Конвенції рішень Європейського суду, за результатами надання інформації щодо заходів індивідуального та загального характеру, які вжито та заплановано державою для виконання пілотного рішення Європейського суду у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" .

1.3. Щодо порушення принципу рівності сторін (пункт 1 статті 6)

Вказане порушення було констатоване Європейським судом у рішенні у справі "Слюсар проти України". Обставини цієї справи можна викласти наступним чином.

24 лютого 2006 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства, 27 лютого 2006 року він був звільнений.

1 березня 2006 року заявник оскаржив законність затримання до Печерського районного суду м. Києва, який 20 березня 2006 року відмовив у задоволенні його скарги.

Заявник подав апеляційну скаргу на постанову Печерського районного суду м. Києва до апеляційного суду м. Києва, який 17 квітня 2006 року повідомив заявника, що судове засідання у його справі відбудеться 8 червня 2006 року.

8 червня 2006 року заявник дізнався, що його справа була розглянута 18 травня 2006 року за участю прокурора і у задоволенні його скарги відмовлено.

Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що відсутність заявника в судовому засіданні апеляційного суду м. Києва становила порушення принципу рівності сторін, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.

З метою усунення підстав порушення статті 6 Конвенції , визнаних Європейським судом у цій справі, необхідно вдосконалювати практику розгляду справ судами в контексті відповідних вимог Конвенції щодо дотримання принципу рівності сторін.

1.4. Щодо порушення права на захист (пункт 1 та підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції )

Вказане порушення було констатовано Європейським судом у справі "Григор'єв проти України" у зв'язку з тим, що суд використав для засудження заявника зізнавальні показання, які були отримані у нього в результаті застосування фізичного впливу під час його затримання у зв'язку з адміністративним правопорушенням. Фактично заявника допитували як підозрюваного, не забезпечуючи при цьому права мати захисника та права не свідчити проти себе.

З метою усунення підстав порушень статті 6 Конвенції , визнаних Європейським судом у вказаній справі, необхідно вдосконалювати практику розгляду справ судами в контексті відповідних вимог статті 6 Конвенції.

Крім того, необхідно забезпечити ознайомлення суддів України з відповідною практикою Європейського суду.

Порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті у зв'язку з недотриманням державою обов'язку провести ефективне розслідування обставин смерті сина заявника було констатовано Європейським судом у рішенні у справі "Сергієнко проти України" з огляду на:

- загальну тривалість провадження (більше семи років);

- недоліки досудового слідства, що були визнані самими державними органами;

- відсутність комплексного підходу до збирання доказів у досудовому слідстві, яка виявлялася в неодноразовому (загалом п'ять разів) призначенні експертиз одного виду кожним слідчим, який приймав справу до свого провадження.

Для усунення підстав вказаного порушення необхідно вдосконалювати практику розслідування кримінальних справ, що порушуються за фактом смерті особи, в контексті вимог статті 2 Конвенції щодо ефективності такого розслідування.

Порушення вказаного положення Конвенції було констатовано Європейським судом у справах "Каверзін проти України" та "Григор'єв проти України",

Вказані порушення статті 3 Конвенції були констатовані Європейським судом у справі "Каверзін проти України", обставини якої можна викласти наступним чином.

12 січня 2001 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні низки злочинів. Під час затримання до заявника були застосовані заходи фізичного впливу з боку працівників УБОЗ УМВС України у Харківській області. В подальшому заявника було доставлено до відділу міліції, де, як стверджує заявник, він був підданий катуванню з боку невстановлених працівників міліції з метою отримання від нього зізнання у вчиненні злочинів, та поміщено до ізолятора тимчасового тримання. Як стверджується, внаслідок катування заявник отримав ушкодження ока, в результаті чого він в подальшому втратив зір.

Наступного дня заявника було доставлено до лікарні, де його оглянув лікар, який підтвердив наявність у нього тілесних ушкоджень.

15 січня 2001 року заявника було допитано прокурором Харківської області, який помітив у нього ушкодження ока. Згідно рапорту прокурора заявник стверджував, що він зазнав тілесного ушкодження під час свого затримання, його не було піддано жорстокому поводженню з боку працівників міліції після його затримання і що він добровільно дав зізнавальні показання. Наступного дня було розпочато перевірку обставин отримання заявником тілесних ушкодження під час його затримання. У ході цієї перевірки були зібрані показання відповідних працівників міліції, які стверджували, що заходи фізичного впливу були застосовані до заявника у зв'язку з тим, що він намагався чинити опір під час затримання.

19 січня 2001 року було проведено судово-медичну експертизу, в результаті якої було констатовано наявність у заявника численних тілесних ушкоджень, у тому числі ушкодження ока, і що деякі з них були завдані йому тупими твердими предметами за три - чотири дні до огляду.

23 січня 2001 року заявника було поміщено до Харківського СІЗО № 27, де його було оглянуто лікарем та встановлено наявність тілесних ушкоджень.

26 січня 2001 року заявник звернувся до того ж прокурора Харківської області зі скаргою щодо катування, якого він зазнав з боку працівників міліції після його затримання. Того ж дня прокурор виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, посилаючись, зокрема, на показання відповідних працівників міліції, судово-медичну експертизу від 19 січня 2001 року та твердження заявника від 15 січня 2001 року.

У подальшому мати заявника звернулась зі скаргою до народного депутата щодо катування заявника працівниками міліції та відмову державних органів проводити розслідування щодо цього. За запитом народного депутата в 2005 році вищестояща прокуратура вивчила матеріали попередньої перевірки 2001 року та зрештою підтвердила законність постанови від 26 січня 2001 року.

25 лютого 2001 року заявника було поміщено до Хмельницького СІЗО № 29, де його було оглянуто лікарем, який констатував у нього наявність тілесних ушкоджень та повну втрату зору.

З вересня 2001 року заявнику почали надавати офтальмологічну допомогу.

23 вересня 2002 року заявнику було встановлено І групу інвалідності.

13 листопада 2002 року апеляційний суд Хмельницької області визнав заявника винним у вчиненні низки злочинів та призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Крім того, суд відмовив в задоволенні скарги заявника на те, що його зізнавальні свідчення були отримані під фізичним та психологічним тиском з боку працівників міліції, посилаючись на постанову прокурора від 26 січня 2001 року. 13 травня 2003 року Верховний Суд України частково змінив вищевказаний вирок та відмовив в задоволенні скарг заявника щодо катування на тій самій підставі, що й апеляційний суд.

12 серпня 2003 року заявника було поміщено до Дніпропетровської виправної колонії № 89 для відбування призначеного покарання, де, як стверджується, до нього застосовували наручники при виході з камери, зокрема, під час прогулянок та відвідування родичів, незважаючи на те, що він був сліпий.

З грудня 2008 року заявника було переведено до Вінницької установи виконання покарань № 1.

Порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції (катування та жорстоке поводженні із заявником) було встановлено Європейським судом з огляду на: