Президія Верховної Ради України

Схвалити пропозиції про впорядкування організації і здійснення законодавчого процесу Верховною Радою України (додається).

Практика, що склалася в організації законодавчого процесу у Верховній Раді України, потребує дальшого вдосконалення. Прийняття та внесення змін до законодавчих актів нерідко ведеться на недостатньому науковому, методичному і юридико-технічному рівні, з багатьма неузгодженостями. Законодавчо не відпрацьований механізм реалізації законів, контролю за їх виконанням, не усунуто фактів дублювання та протиріч між окремими юридичними нормами. Не налагоджено механізму взаємодії Верховної Ради України з місцевими органами державної влади.

Як наслідок, законодавча база, що сформувалась в Україні за останні роки, ще не відповідає необхідним вимогам правового забезпечення державного управління суспільством. Неузгодженість нашого законодавства з правовими системами, перш за все країн СНД та інших держав світу, додатково ускладнює регулювання відносин між державами, їх юридичними особами та громадянами, а також вирішення відповідних спільних проблем.

Головною причиною такого стану здійснення законодавчої функції вищим органом державної влади України, є найперше відсутність науково обгрунтованої системи управління законодавчим процесом, яка б передбачала, по-перше, планування законотворчої діяльності; по-друге, її оперативне регулювання з урахуванням особливостей конкретних форм цієї діяльності; по-третє, планомірну безперервну контрольно-аналітичну роботу, спрямовану на визначення ефективності законотворення. Мова йде про систему, яка дозволяла б здійснювати законодавчу функцію влади комплексно, виходячи, з одного боку, з об'єктивно існуючих особливостей наявного стану суспільних відносин, що регулюються законом, сучасних та перспективних потреб суспільства і держави, що вимагають свого правового регулювання, та існуючої законодавчої бази, а з іншого боку, з наявних організаційно-технічних, інформаційно-технологічних, матеріально-фінансових засобів та кадрового потенціалу, що можуть бути залучені до законотворення на сучасному етапі. Нарешті, нам потрібна система, яка спиралася б на раціональну процедуру формування та удосконалення нормативної, насамперед, законодавчої бази.

Планування законотворчої діяльності - передбачає розробку і затвердження Верховною Радою України Плану законодавчих робіт на рік або інший, більш тривалий період. В План включаються основні законодавчі акти, що приймаються вперше або в новій редакції, а також кодифікаційні акти законодавства. Враховуючи майже повну відсутність плановості в законотворчій діяльності в даний момент, оптимальний обсяг законодавчих планових робіт міг би становити від 40 до 60 відсотків загального часу, що використовується на законотворчу діяльність Верховної Ради.

Конкретизація планування законодавчої діяльності Верховної Ради могла б здійснюватись у формі сесійних план-графіків, що передбачають 1) самостійну розробку і прийняття законів та змін і доповнень до чинного законодавства, 2) проведення контрольної та аналітичної діяльності щодо стану реалізації діючих законів і виявлення у них, суперечностей, попереднього впровадження норм найбільш важливих законів в окремих регіонах, галузях, сферах, групах підприємств, організацій та установ у порядку експериментальної перевірки їх ефективності; 3) розгляд проектів законодавчих актів, поданих іншими суб'єктами законодавчої ініціативи.

Оперативне регулювання законотворчої діяльності - передбачає визначення головних структур Верховної Ради, відповідальних за організацію виконання робіт згідно з Планом законодавчих робіт та план-графіками, їх правового статусу, визначення складу виконавців і розподіл між ними запланованих обсягів робіт, їх координацію і стимулювання, матеріальне забезпечення та фінансування, організацію оперативного обліку і контролю проходження у Верховній Раді законопроектів та введення в дію законодавчих актів, юридичне, інформаційне, документаційне та оргтехнічне забезпечення цієї діяльності.

Контрольно-аналітична робота - передбачає створення системи контролю за впровадженням законодавчих актів та аналіз їх ефективності, розробку пропозицій щодо кодифікації та інших форм систематизації законодавства, щодо скасування або внесення змін до нормативно-правових актів, утворення та ведення контрольного фонду діючих правових актів.

Виходячи з того, що суспільні відносини в Україні на сучасному етапі мають нестабільний, перехідний характер, а відтак регулювання їх на конституційному рівні призводить до багатьох, в тому числі не завжди достатньо обгрунтованих змін Основного закону, які перетворюють Конституцію у внутрішньо суперечливий правовий акт,- на даному етапі найбільш доцільним з точки зору формування законодавчої системи здається невідкладне (протягом 6-9 місяців) прийняття Конституційного Закону ("малої" Конституції) на перехідний період 3-5 років (як приклад, можна послатися на Конституційний закон Республіки Польща від 17 жовтня 1992 року). На користь такого рішення свідчить світова практика конституційного регулювання (згідно з якою в період реформування суспільних відносин деталізована конституція неминуче стримує проведення необхідних реформ); ця точка зору співпадає і з пропозицією Президента України, висловленою в його зверненні до Верховної Ради.