Виходячи з висновку Комітету конституційного нагляду СРСР від 25 жовтня 1990 року щодо невідповідності Конституції СРСР і міжнародним актам про права людини окремих положень чинного законодавства з питань примусового лікування і трудового перевиховання осіб, хворих на хронічний алкоголізм і наркоманію, відповідальності за вживання наркотичних засобів без призначення лікаря та беручи до уваги необхідність у зв'язку з цим звільнення деяких категорій осіб з лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіїв, а також від адміністративного стягнення чи кримінального покарання, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє:

1. Адміністрації лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіїв для хронічних алкоголіків і наркоманів спільно з комісіями по боротьбі з пияцтвом при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у місячний строк відібрати справи на всіх осіб, направлених на примусове лікування за підставами, не зв'язаними з систематичним порушенням ними громадського порядку або прав інших осіб.

Подання на цих осіб адміністрація профілакторію надсилає для розгляду районному (міському) народному суду, який прийняв постанову про направлення на примусове лікування.

Контроль за організацією зазначеної роботи покласти на Міністерство внутрішніх справ Української РСР.

2. Районним (міським) народним судам розглянути одержані з профілакторіїв подання за участю прокурора протягом семи днів з моменту їх надходження.

Суд розглядає подання разом з матеріалами, на підставі яких громадянина було направлено на примусове лікування від алкоголізму чи наркоманії. В разі встановлення, що підставою для направлення до профілакторію є лише факт ухилення особи від добровільного лікування або продовження пияцтва після лікування, суд виносить постанову про звільнення її з лікувально-трудового чи лікувально-виховного профілакторію.

Якщо наявні матеріали свідчать, що хронічний алкоголік або наркоман до направлення в профілакторій систематично порушував громадський порядок або права інших осіб, суд відмовляє у звільненні його від примусового лікування.

3. Про результати розгляду подання суд повідомляє адміністрацію відповідного профілакторію.

Постанова районного (міського) народного суду про звільнення особи з лікувально-трудового чи лікувально-виховного профілакторію підлягає негайному виконанню адміністрацією профілакторію.

4. Особи, засуджені за статтею 229-8 Кримінального кодексу Української РСР за вживання наркотичних засобів без призначення лікаря, звільняються від відбування покарання за постановою начальника органу, що виконує вирок, погодженою з спостережною комісією при виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів й санкціонованою прокурором.