- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Постанова
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 19 січня 1998 р. N 48 Київ |
Про Концепцію діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України
На виконання Указу Президента України від 2 квітня 1997 р.
N 285 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 березня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення України енергоносіями та їх раціонального використання" Кабінет Міністрів України
постановляє:
1. Затвердити Концепцію діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України (додається).
2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити реалізацію завдань і положень, передбачених Концепцією діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України, під час розроблення програм економічного і соціального розвитку галузей і регіонів, а також проектів нормативно-правових актів.
Прем'єр-міністр України |
В.ПУСТОВОЙТЕНКО |
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 19 січня 1998 р. N 48
КОНЦЕПЦІЯ
діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України
I. Загальні положення
Енергетична безпека України є невід'ємною складовою національної та економічної безпеки і необхідною умовою існування та розвитку держави. Енергетична безпека - своєчасне, повне і безперебійне забезпечення якісним паливом та енергією матеріального виробництва, невиробничої сфери, населення, комунально-побутових та інших споживачів, запобігання шкідливому впливові на довкілля транспортування, перетворення і споживання паливно-енергетичних ресурсів в умовах сучасних ринкових відносин, тенденцій та показників світового ринку енергоносіїв.
Енергетична безпека України базується на закладеній в Національній енергетичній програмі України до 2010 року ідеї максимально можливого задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах за рахунок економічно обгрунтованого підвищення обсягів власного їх видобутку (виробництва) та послаблення залежності від імпорту енергоносіїв.
Концепція діяльності органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України виходить з головних напрямів реалізації Національної енергетичної програми України до 2010 року, визначених в ній показників потреби в паливно-енергетичних ресурсах на перспективний період, їх структури та принципів збільшення обсягів використання твердого палива (переважно вугілля), скорочення споживання природного газу, розширення обсягів нетрадиційних джерел енергії, метану вугільних родовищ, активізації процесів енергозбереження та розвитку матеріально-технічної бази власного паливно-енергетичного комплексу.
Основними завданнями органів виконавчої влади у забезпеченні енергетичної безпеки України є:
здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання палива та енергії, зниження енергоємності валового внутрішнього продукту і на цій основі зменшення обсягів споживання енергоресурсів, запровадження особливого режиму енергозбереження;
орієнтація на економічно виправдане підвищення питомої ваги власних ресурсів у паливно-енергетичному балансі та зменшення залежності від їх імпорту.
II. Пріоритетні напрями енергетичної безпеки
Пріоритетами України в галузі енергетичної безпеки є створення належних правових, економічних, фінансових, технологічних, соціальних, медико-профілактичних та інформаційних умов, спрямованих на:
підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у народному господарстві та здійснення активної політики енергозбереження;
нормалізацію забезпечення населення та народного господарства енергетичними ресурсами;
удосконалення цінової та тарифної політики в галузі паливно-енергетичних ресурсів;
поглиблення ринкових взаємовідносин між виробниками та споживачами паливно-енергетичних ресурсів в умовах реформування економіки;
удосконалення управління паливно-енергетичним комплексом;
залучення власних і іноземних інвестицій для забезпечення розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, зокрема енергоефективних та енергозберігаючих технологій;
розвиток власної паливно-енергетичної бази, в тому числі з виробництва свіжого ядерного палива, машинобудівного комплексу, який забезпечує паливно-енергетичні галузі технологічним обладнанням, приладами та матеріалами вітчизняного виробництва;
розроблення та реалізацію планів кооперації науково-технічного потенціалу України в регіонах світу з високим науковим, технологічним та ресурсним потенціалом;
пошук нових джерел енергії, в тому числі за рахунок переробки вторинних ресурсів, з одночасним зменшенням негативного впливу на довкілля;
підвищення екологічної безпеки при виробництві, транспортуванні та споживанні палива та енергії;
формування нового світогляду населення, системи освіти та навчання у сфері енергозбереження та ефективного енергоспоживання;
розроблення та здійснення заходів щодо безпечного функціонування паливно-енергетичного комплексу, зокрема підприємств атомної енергетики;
проведення державного моніторингу в сферах виробництва та споживання паливно-енергетичних ресурсів;
диверсифікацію джерел надходження енергоносіїв та зниження енергетичної залежності національної економіки від імпорту палива;
здійснення структурних змін в економіці з пріоритетом розвитку галузей, виробництв і технологічних процесів, які сприяють підвищенню ефективності використання, скороченню витрат паливно-енергетичних ресурсів, особливо зменшенню обсягів використання дефіцитних видів палива (природного газу і нафтопродуктів);
залучення для розв'язання енергетичних проблем потенціалу Збройних Сил, що вивільняється у зв'язку із скороченням їх штатної чисельності та роззброєнням.
III. Можливі фактори загрози енергетичній безпеці України
На нинішньому етапі становлення Української держави реально існують об'єктивні внутрішні і зовнішні фактори загрози її енергетичній безпеці, запобігання негативному впливу яких має стати одним з найважливіших напрямів діяльності органів виконавчої влади.
До внутрішніх факторів загрози енергетичній безпеці належать:
надмірна енергоємність валового внутрішнього продукту, до якої призводить витратна структура матеріального виробництва;
високий рівень спрацювання, старіння, а також несвоєчасна переоцінка вартості основних фондів галузей паливно-енергетичного комплексу;
недостатній обсяг інвестицій у розвиток галузей паливно-енергетичного комплексу;
загальна економічна криза, криза платежів і пов'язані з цим хронічні невиплати заробітної плати, особливо шахтарям, ускладнення соціального становища працівників галузей паливно-енергетичного комплексу;
недостатній рівень розвитку власної машинобудівної бази з виробництва устаткування та матеріалів для галузей паливно-енергетичного комплексу;
недосконалість нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу в ринкових умовах;
можливість виникнення критичних і надзвичайних ситуацій, пов'язаних з аваріями та перервами в енергопостачанні, зменшенням видобутку (виробництва) паливно-енергетичних ресурсів внаслідок незадовільного утримання потужностей та зниження виробничої і технологічної дисципліни;
відсутність або недостатність періодичного, поточного, передзмінного та іншого контролю за психофізіологічним станом працівників і можливостей його корекції залежно від змін у виробничих (технологічних) процесах і вимог медицини праці;
недостатній обсяг наукових досліджень у галузі вдосконалення діючих та розроблення нових технологій видобутку (виробництва) паливно-енергетичних ресурсів;
відсутність необхідних інвестицій, спрямованих на забезпечення розвитку енергоефективних та енергозберігаючих технологій;
втрата престижності професій та відтік висококваліфікованих кадрів з галузей паливно-енергетичного комплексу, в тому числі за межі України.
До зовнішніх факторів загрози енергетичній безпеці належать:
високий рівень монополізації постачання імпортних паливно-енергетичних ресурсів;
залежність ядерної енергетики від імпорту ядерного палива, запасних частин, обладнання, наукових та інших послуг;
залежність від імпорту значної кількості виробничого устаткування, продукції енергомашинобудування та матеріалів для галузей паливно-енергетичного комплексу.
IV. Сучасний стан галузей паливно-енергетичного комплексу
Вугільна промисловість. Капітальні вкладення в розвиток та підтримку виробництва, особливо в останні роки, виділялися у розмірі 50-60 відсотків від необхідних обсягів, що призвело до того, що більше 80 відсотків вугільних підприємств працюють без реконструкції та модернізації понад 20 років. За 1994-1996 роки у галузі введено в дію лише один з 11 об'єктів основного виробництва, не розпочато будівництво 9 нових вуглевидобувних підприємств, загальна потужність яких до 2005 року повинна була становити 10,9 млн. тонн, повільними темпами здійснюється реконструкція та модернізація діючих шахт.
Недостатній обсяг фінансового та матеріального забезпечення галузі в минулі роки призвів до старіння шахтного фонду, спричинив ряд негативних явищ, передусім різке погіршення фінансового стану підприємств, інших показників їх роботи, зокрема:
виробничі потужності скоротилися в 1990-1996 роках на 61,9 млн.тонн, або на 33,1 відсотка, рівень використання їх знизився з 88,1 до 56,2 відсотка, видобуток вугілля зменшився з 164,8 млн. до 71,7 млн.тонн;
продуктивність праці робітника з видобутку вугілля знизилася з 26,5 до 15,8 тонни на місяць (на 40,4 відсотка);
обсяг переробки вугілля на збагачувальних фабриках знизився майже на 60 відсотків, при цьому зольність вугілля збільшилась з 29,4 до 33,8 відсотка;
частка вугілля власного видобутку в загальному обсязі споживання паливно-енергетичних ресурсів за цей період скоротилась з 23,5 до 19,7 відсотка.
Великої шкоди вугільній промисловості завдано через втрату чіткої вертикальної керованості галуззю, погіршення виробничої та трудової дисципліни в колективах.
Внаслідок негативної дії зазначених факторів зростає собівартість вугілля, знижується рентабельність виробництва, здійснюється перехід багатьох шахт до розряду збиткових та неперспективних.
Нафтогазова промисловість. Запаси нафти і газу в Україні не забезпечують потреб держави, належать до важковидобувних, що обмежує можливість збільшення їх видобутку, вимагає проведення широкомасштабних геологорозвідувальних робіт і впровадження нових технологій видобутку.
Невиконання цих робіт у необхідних обсягах, відсутність у галузі умов для самофінансування, а також припинення державної підтримки призвели до скорочення приросту запасів, зменшення видобутку вуглеводнів. Порівняно з 1990 роком видобуток нафти з конденсатом скоротився у 1996 році на 20 відсотків, природного газу - з 28,1 млрд. до 18,1 млрд. куб. метрів. Частка власних ресурсів становить 12 і 20 відсотків відповідно.
За станом на 1 січня 1997 р. на державному балансі перебувало 297 відкритих нафтових і газових родовищ, з яких експлуатуються 194. Інші 103 родовища, невеликі за запасами вуглеводнів, потребують значних додаткових робіт, пов'язаних з їх розвідуванням, дорозвідуванням та передачею в дослідно-промислову розробку.
Виснаження запасів більшості нафтових і газових родовищ, вкрай недостатній рівень асигнувань на геологорозвідувальні роботи, погіршення структури залишкових запасів через першочергове відпрацювання більш продуктивних родовищ призвели до скорочення їх приросту, різкого зниження видобутку нафти і газу.
Фінансування геологорозвідувальних робіт на нафту і газ скоротилося з 1990 по 1996 рік у 5,2 раза, внаслідок чого приріст розвіданих запасів нафти і газу за цей же період зменшився у 5,4 раза і протягом останніх трьох років був менший, ніж їх видобуток.
Внаслідок недостатнього фінансування, відсутності системи економічного заохочення практично не застосовуються нові технології і методи видобутку нафти і газу.
Основні нафто- і газопроводи побудовані в 60 - 70 роках, термін амортизації багатьох з них минув, майже третина газоперекачувальних агрегатів підлягає заміні.
Нафтопереробна промисловість. Невирішення фінансово-економічних та організаційних питань забезпечення галузі нафтою призвело до скорочення виробництва продукції нафтопереробними заводами України. Власні потреби у нафтопродуктах в останні роки задовольняються переважно за рахунок їх імпорту.
Потужність нафтопереробних заводів України в 1990 році становила 62 млн. тонн, а обсяг переробки - 58 млн. тонн. У 1996 році потужність заводів зменшилася до 52,4 млн. тонн, виробничі потужності завантажені лише на чверть, що призводить до руйнування виробничого потенціалу галузі, ускладнює систему забезпечення народного господарства і населення всіма видами рідкого палива. Глибина переробки нафти становить лише 57,2 відсотка, що робить галузь недостатньо прибутковою і неконкурентоспроможною.
Електроенергетика. У 1990 році в Україні було вироблено 298,5 млрд.кВт. год. електроенергії, з яких понад 90 відсотків використано для власного споживання. В 1996 році виробництво електроенергії в Україні становило 183 млрд.кВт. год., що на 38,7 відсотка менше, ніж у 1990 році.
Атомна енергетика забезпечує понад 40 відсотків загального виробництва електроенергії.
Негативно впливає на роботу галузі:
значний спад споживання електроенергії в 1991-1996 роках, обумовлений, в основному, скороченням обсягів виробництва;
незадовільне фінансове становище галузі, що утворилося через неплатежі за електро- і теплоенергію, вироблення значної частки електроенергії з давальницького палива та адресні її поставки, несвоєчасність перегляду тарифів на електро-, теплоенергію та переоцінки вартості основних фондів, зменшення обсягів фінансування капітального будівництва за рахунок власних коштів, сповільнення і призупинення розроблення та впровадження ряду цільових галузевих програм, спрямованих на підвищення економічності роботи енергетичного обладнання, продовження терміну його служби тощо;
припинення введення в дію в 1991-1996 роках нових потужностей, за винятком атомного енергоблоку N 6 на Запорізькій АЕС, введеного в роботу у 1995 році, спрацювання основних фондів галузі в 1996 році на 46,5 відсотка, перевищення межового розрахункового ресурсу роботи більше, ніж половиною основного обладнання ТЕС;
відсутність критичних складових елементів ядерно-паливного циклу, зокрема виробництва тепловиділюючих збірок для АЕС та спеціалізованих підприємств із зберігання, переробки й захоронення відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів;
недостатня наукова та технологічна підтримка ядерної галузі;
недостатність пікових електрогенеруючих потужностей, неврегульованість тарифної та технічної політики щодо заохочення споживачів до виведення потужностей з пікової зони електроспоживання;
збільшення відходів під час використання в котлах ТЕС вітчизняного вугілля низької якості;
недостатнє врахування людського фактору (стан здоров'я, умови праці, працездатність, розвиток втоми, вимоги професійного відбору тощо) у забезпеченні високої ефективності функціонування галузі.
................Перейти до повного тексту