Відповідно до частини шостої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (додається).

1. Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:

стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України;

стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством;

затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

2. Пункт тимчасового перебування у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, міжнародними актами з прав людини та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання щодо іноземців та осіб без громадянства, а також положенням, розробленим відповідно до цього Типового положення і затвердженим ДМС.

3. Пункт тимчасового перебування належить до сфери управління ДМС.

4. Пункт тимчасового перебування утворюється, реорганізовується та ліквідується за рішенням ДМС.

Гранична чисельність працівників пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується ДМС (у межах асигнувань, передбачених для ДМС у Державному бюджеті України на відповідний рік).

5. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії.

Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.

За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п’ять днів до його закінчення кожні шість місяців подається позовна заява відповідно до вимог частини дванадцятої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.

6. Розміщення іноземців та осіб без громадянства в пункті тимчасового перебування здійснюється адміністрацією такого пункту на підставі рішення територіального органу ДМС або органу охорони державного кордону згідно з актом, складеним пунктом тимчасового перебування та органом, який доставив іноземців та осіб без громадянства до пункту. До розміщення в пункті тимчасового перебування іноземці та особи без громадянства, стосовно яких адміністративними судами за позовами органів охорони державного кордону чи Служби безпеки в установленому законом порядку прийнято рішення про затримання, утримуються у спеціально обладнаних для зазначених цілей приміщеннях органів охорони державного кордону чи Служби безпеки.

Діти іноземців та осіб без громадянства розміщуються в пункті тимчасового перебування разом з батьками, а в разі відсутності батьків - близькими родичами.

Діти іноземців та осіб без громадянства, розлучені із сім’єю, не підлягають розміщенню в пункті тимчасового перебування, а направляються до притулку для дітей служби у справах дітей.

Під час розміщення в пункті тимчасового перебування іноземці та особи без громадянства підлягають особистому та медичному огляду, а також санітарній обробці.

Норми матеріально-побутового забезпечення та порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства встановлюються МВС.

7. Основними завданнями пункту тимчасового перебування є:

1) забезпечення тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, розміщених відповідно до законодавства;

2) створення належних умов для утримання іноземців та осіб без громадянства, забезпечення їх індивідуальними спальними місцями, постільною білизною, триразовим харчуванням, матеріально-побутовим та медичним обслуговуванням тощо;

3) сприяння територіальним органам ДМС та органам охорони державного кордону у виконанні покладених на них завдань, пов’язаних з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства за межі України;

4) сприяння іноземцям та особам без громадянства в установленні контактів з родичами, земляками, міжнародними та громадськими організаціями.

8. Охорона пункту тимчасового перебування, іноземців та осіб без громадянства, які в ньому утримуються, здійснюється відповідно до законодавства.

Дії працівників пункту тимчасового перебування з охорони іноземців та осіб без громадянства не можуть поєднуватися з тортурами, катуваннями або іншими жорстокими та такими, що принижують гідність, видами поводження. Ніякі обставини не можуть бути виправданням для застосування тортур, катувань або таких видів поводження.

9. У пункті тимчасового перебування чоловіки розміщуються окремо від жінок.

Вагітні жінки, батьки з дітьми та сім’ї розміщуються в окремих житлових приміщеннях.

10. Іноземці та особи без громадянства, які утримуються в пункті тимчасового перебування, можуть:

1) вільно пересуватися в межах пункту тимчасового перебування, визначених його адміністрацією;

2) носити власний одяг, надсилати листи, отримувати посилки, відправляти релігійні обряди;

3) зустрічатися з правозахисниками, адвокатами, представниками дипломатичних представництв або консульських установ країни походження чи країни попереднього постійного проживання, міжнародних та правозахисних організацій.