1. Перехід до ринкових відносин, зміна галузевої структури народного господарства, ліквідація збиткових виробництв та підприємств викликають необхідність широкомасштабного міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу та працевлаштування працівників, поліпшення якості їх підготовки. Для цього необхідно перебудувати діючу службу працевлаштування шляхом створення централізованої структури спеціальних державних органів, які б забезпечили комплексне вирішення питань, пов'язаних з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, працевлаштуванням, соціальною підтримкою тимчасово непрацюючих громадян.

З метою створення умов для реалізації права громадян на працю, а також забезпечення соціального захисту тимчасово непрацюючого населення Рада Міністрів Української РСР

1. Визнати за доцільне створити в системі органів по праці Української РСР на базі існуючої служби працевлаштування державну службу зайнятості в складі республіканського, обласних, районних, міських та районних у місті центрів зайнятості, на які покласти вирішення питань зайнятості населення на території республіки.

Перетворити Республіканський центр зайнятості і профорієнтації населення при Міністерстві праці УРСР у Республіканський центр зайнятості Міністерства праці УРСР.

Установити, що місцеві центри зайнятості підпорядковуються Республіканському центру зайнятості та виконкомам місцевих Рад народних депутатів, або їх органам по праці і соціальних питаннях (де вони створені).

Створити в складі державної служби зайнятості інспекцію по контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності і господарювання.

2. На державну службу зайнятості покладається:

аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозицій на робочу силу, підготовка із заінтересованими організаціями республіканської та територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;

облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, подання їм допомоги у підборі роботи та працевлаштуванні;

забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

проведення професійної орієнтації та консультацій населення, у тому числі молоді;

організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнюваних з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають утруднення у влаштуванні на роботу, а також інших категорій незайнятого населення;

подання підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності та господарювання допомоги у доборі необхідних їм працівників, консультування та забезпечення їх інформацією про стан ринку праці;

підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян, які залучаються в Українській РСР для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

забезпечення в межах своєї компетенції соціального захисту незайнятих громадян;

здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення.

3. Державній службі зайнятості надається право:

отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання інформацію про передбачувані структурні зміни та інші заходи, в результаті яких може статися вивільнення працюючих, а також дані про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), про кількість вивільнюваних, прийнятих та звільнених працівників;

розробляти та вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів пропозиції про встановлення для всіх підприємств, установ та організацій квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту та відчувають утруднення в працевлаштуванні, в тому числі молоді, жінок, які мають малолітніх дітей, інвалідів, осіб, які тривалий час не працюють, звільнені з установ, що виконують покарання або здійснюють примусове лікування за рішенням суду;

укладати за довіреністю підприємств, установ та організацій від їх імені договори з громадянами про працевлаштування (з попередньою при необхідності професійною підготовкою), сплачувати таким громадянам за рахунок коштів підприємств, установ, організацій вартість проїзду, добові за кожний день перебування в дорозі, а також видавати їм допомогу при переїзді на нове місце проживання і роботи;

рекомендувати підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності та господарювання при наявності у них відповідних вільних робочих місць (вакантних посад) приймати на роботу громадян, які звертаються до служби зайнятості для працевлаштування, відповідно до рівня їх кваліфікації та професійної підготовки.

4. Встановити, що послуги по забезпеченню зайнятості населення, його соціального захисту від безробіття надаються державною службою зайнятості безплатно.

5. Доручити Міністерству праці УРСР до 1 січня 1991 р. розробити за погодженням з виконкомами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів примірні структуру та нормативи чисельності обласних, районних, міських, районних в місті центрів зайнятості з урахуванням ситуації, що складається в окремих регіонах республіки з забезпеченням зайнятості населення.

Особливу увагу приділити створенню та функціонуванню головної ланки державної служби зайнятості - центрів зайнятості в районах, містах і районах у місті.

6. Міністерству праці УРСР, виконкомам місцевих Рад народних депутатів укомплектувати державну службу зайнятості на конкурсній основі висококваліфікованими фахівцями, здатними забезпечити вирішення всього комплексу завдань, які покладаються на цю службу. Здійснити роботу по створенню матеріальної бази та інших умов для ефективного функціонування служби зайнятості.

7. Встановити умови оплати праці працівників державної служби зайнятості стосовно умов оплати праці, передбачених постановою Ради Міністрів СРСР від 29 вересня 1989 р. N 803, прирівнявши Республіканський, обласні, районні, міські, районні в місті центри зайнятості по оплаті праці до управлінь (відділів) Міністерства праці УРСР та виконкомів відповідних місцевих Рад народних депутатів, а Міністерству праці УРСР розробити відповідні рекомендації.