Розглянувши Ваш лист від 04.06.2007 N 17/4 щодо питань, пов'язаних із застосуванням окремих норм Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі — Правила N 168), повідомляємо наступне.

Щодо відповідальності банку у разі невиконання вимог Правил N 168.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку, вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк застосовує заходи впливу адекватно допущеним порушенням у порядку, установленому Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 369.

Щодо письмового підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про умови кредитування.

Відповідно до пункту 2.5 Правил N 168 банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Крім того, банки зобов'язані (згідно з пунктом 2.4 Правил N 168) отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною формою.

Щодо наведення переліку можливих послуг, що можуть бути віднесені до супутніх послуг, які зазначені у пункті 3.4 Правил N 168.

При визначенні переліку супутніх послуг банки мають керуватися положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (відповідно до яких об'єктом зобов'язання є дії однієї сторони на користь другої), а також вимогами пункту 17 статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 5 статті 1 розділу І та статті 4 розділу II Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". У зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) факту виникнення зобов'язальних відносин. У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки знати в деталях предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.