Відповідно до Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" та згідно з вимогами Правил торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.98 N 802, суб'єкти підприємницької діяльності мають право здійснювати купівлю-продаж дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому законодавством.

За інформацією, наданою Міністерством фінансів України, окремі банки отримали ліцензії на провадження діяльності у сфері обігу дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, а саме на здійснення такої діяльності:

торгівля скупленими в населення ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

торгівля прийнятими під заставу ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Разом з тим, статтею 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється діяльність у сфері торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет).

Враховуючи обмеження, встановлені вищенаведеною статтею Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки не мають права здійснювати (навіть на підставі ліцензії Міністерства фінансів України) такий вид діяльності як скупку в населення ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння й подальшу торгівлю останніми, оскільки відповідно до статті 263 Господарського кодексу України такий вид діяльності має всі ознаки господарсько-торговельної діяльності.

Водночас, аналіз норм статті 263 Господарського кодексу України дає підстави зробити висновок, що реалізація майна, отриманого банком у власність в результаті неповернення заборгованості за кредитом, не належить до торгової діяльності банку, оскільки не є господарсько-торговельною діяльністю у розумінні статті 263 Господарського кодексу України та не є "діяльністю у сфері торгівлі" в розумінні статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність".