У зв'язку зі зверненнями окремих банків щодо практичного застосування вимог постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за N 541/13808, Національний банк України повідомляє наступне.

При підготовці Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила) Національний банк України діяв в межах вимог чинного законодавства України і, зокрема, вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції від 01.12.2005 N 3161-IV, безумовне виконання яких банки мали забезпечувати вже впродовж півтора року.

Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 N 18-112/219-637 Національний банк України звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон). Зокрема наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом з цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами статті 11 Закону. Вважаємо за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.

Стосовно встановленого Правилами порядку розрахунку реальної процентної ставки зазначаємо, що за своєю математичною сутністю цей порядок не відрізняється від порядку розрахунку ефективної ставки відсотка, вимога щодо застосування якої банками встановлена Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 N 255, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.07.2003 за N 583/7904 (зі змінами).

У відповідності до вимог пункту 3.2 глави 3 Розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України "для розрахунку ефективної ставки відсотка визначаються потоки грошових коштів з урахуванням усіх умов договору за фінансовим інструментом, у тому числі включаються всі комісії та інші сплачені або отримані сторонами суми, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту".

Встановлений пунктом 3.3 Правил порядок розрахунку реальної процентної ставки, як такої, що точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, є аналогічним порядку розрахунку ефективної ставки відсотка.

Враховуючи, що розрахунок ефективної ставки відсотка вже здійснюється банками у відповідності до вимог Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, Національний банк України не вбачає підстав для виникнення у банків складнощів з забезпеченням розрахунку реальної процентної ставки за споживчими кредитами. Поступове впровадження ефективної ставки відсотка відбувалося на протязі двох років, що надавало банкам можливість доопрацювати програмне забезпечення (лист Національного банку України від 23.12.2005 N 12-111/1935-13065.

Одночасно звертаємо увагу, що до часу технічного оснащення пунктів роздрібного продажу банківських послуг програмним продуктом для розрахунку сукупної вартості кредиту банк зобов'язаний забезпечувати здійснення такого розрахунку на рівні своїх регіональних філій (відділень) та доводити його до пунктів роздрібного продажу банківських послуг.

Стосовно визначення переліку послуг, що встановлюються банками як супутні до операції споживчого кредитування і які споживач повинен сплатити у вигляді комісій на користь банку згідно з умовами кредитного договору у зв'язку з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне.

При визначенні переліку супутніх послуг банки мають керуватися положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (відповідно до яких об'єктом зобов'язання є дії однієї сторони на користь другої), а також вимогами частини 17 статті 1 Закону, частини 5 статті 1 розділу I та статті 4 розділу II Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". У зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) факту виникнення зобов'язальних відносин. У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь якої послуги, споживач має право не тільки знати в деталях предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.