Розглянувши <...> лист щодо надання роз'яснень, які стосуються законодавства про вексельний обіг, повідомляємо таке.

Термін "безготівкові розрахунки", який наведено в пункті 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22, вживається в такому значенні тільки в цій Інструкції.

Інструкцією встановлено правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних інструментів, перелік яких наведено в пункті 1.13 Інструкції. Вексель до цього переліку не входить.

Таким чином, використання векселів регулюється не зазначеною Інструкцією, а законодавством України, утому числі іншими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно зі статтею 21 Закону України від 18.06.1991 р. N 1201-XII "Про цінні папери і фондову біржу" вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 4 Закону України від 05.04.2001 р. N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (далі - Закон) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі.