З огляду на численні звернення банків України щодо застосування окремих положень Цивільного кодексу України в сфері банківської діяльності, з метою їх однакового застосування у діяльності та запобігання конфліктам між банками та клієнтами Національний банк України доводить до відома банків, територіальних управлінь та інших підрозділів Національного банку України таку правову позицію.

Публічність договору банківського рахунка прямо не визначена в Цивільному кодексі України. Проте відсутність прямого зазначення у положеннях Цивільного кодексу України щодо публічного характеру договору банківського рахунка не можна розглядати в якості самостійної підстави для висновку про те, що зазначений договір не є публічним. Для віднесення його до категорії публічних договорів необхідно довести наявність в ньому усіх ознак публічного договору, що закріплені у ст. 633 Цивільного кодексу України.

Аналіз положень Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунка, дає підстави зробити висновок, що банк є суб'єктом господарювання та при отриманні ліцензії приймає на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. Всі ці риси співпадають з обов'язковими ознаками публічного договору.

В той же час однією з необхідних ознак публічного договору є наявність обов'язку підприємця встановлювати умови такого договору однаковими для всіх споживачів. Проте у ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами. На відміну від ознак публічного договору, ця норма виключає обов'язок банка встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч. 1, 2, 4 ст. 1068, ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України).

Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка будуть діяти незалежно від того, чи є договір банківського рахунка публічним. Відповідно до ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. У абз. 2 ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи визначене вважаємо, що договір банківського рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить усіх необхідних ознак такого договору.

У контексті Цивільного кодексу України під поняттям "банківські правила" слід розуміти нормативно-правові акти Національного банку України. Підтвердженням цьому є норми ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України. Техніко-юридична конструкція вказаної статті, де за словосполученням "нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності" слідом в дужках викладено словосполучення "(банківські правила)", дають підстави стверджувати, що зазначені поняття ототожнюються, тобто мають однаковий зміст. У відповідності до ст. ст. 2, 7, 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який здійснює банківське регулювання. Таке регулювання здійснюється також і у формі видання Національним банком України нормативно-правових актів у межах його повноважень на виконання законів України (у тому числі - Цивільного кодексу України) та є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України. Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, договором банківського рахунка може бути передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і встановлення нульового проценту).

Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України застосовуються у випадках, коли сторони не передбачили в умовах договору іншого правила. Одночасно слід враховувати, що у положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У випадку з нормою ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не встановлено заборони відступати від цих положень. Обов'язковість застосування норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не випливає з положень актів цивільного законодавства та суті відносин між сторонами.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, встановлення умови про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при здійсненні операцій "овернайт" на міжбанківському ринку не суперечить положенням та загальним принципам Цивільного кодексу України.

Порядок спадкування права на вклад у банках регулюється норма ми ст. 1228 Цивільного кодексу України та п. 10.14 Інструкції про порядок використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492 (далі - Інструкція N 492).

Згідно ч. 1 статті 1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Порядок складення заповітів регулюється нормами ст. ст. 1233-1257 Цивільного кодексу України. Згідно ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 Цивільного кодексу України. Перелік зазначених осіб не містить в собі посадових та службових осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти щодо прав на вклади у банках.

Водночас, це не виключає можливості вчинення вкладником розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті (заповідальне розпорядження). Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції N 492. Зокрема, якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунка (п. 10.14 Інструкції N 492).

У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника, відбувається спадкування за законом.

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження.

Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5, свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах.

Водночас, ч. 3 ст. 1298 Цивільного кодексу України передбачено, що до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку, якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.

Отже, оскільки вклад входить до складу спадщини, а свідоцтво про право на спадкування вкладу у банку, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку або склав з приводу його заповіт, видається нотаріусом на загальних підставах, то видача вкладу спадкоємцям має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на спадщину на вклад у банку, дозволу нотаріуса за обставин, що мають істотне значення або за рішенням суду.