На початку становлення банківської системи у комерційних банків не існувало особливих проблем з фінансовими ресурсами, ліквідністю, достатністю капіталу. Банки створювались за рахунок відпливу фінансових ресурсів із колишніх державних спеціалізованих банків. Одночасно банками практично не проводилось фінансування будь-яких проектів, спрямованих на розвиток виробничого сектора.

На другому етапі становлення банківської системи після лібералізації цін надлишок фінансових ресурсів змінився на їх дефіцит.

На кінець 1995 року банківська система складалася у своїй більшості з комерційних банків з невеликим статутним капіталом. На той час відбулося зростання конкуренції між банками за клієнтські кошти, на фінансовому ринку позичальником виступила держава.

Враховуючи, що становлення банківської системи України відбувається у складних макроекономічних умовах затяжної економічної кризи в Україні та світової фінансової кризи, особливого значення набуває створення динамічної, гнучкої банківської системи, яка б завчасно реагувала на негативні зміни в макроекономічній системі і в світовій фінансовій системі.

Погіршення фінансового становища багатьох комерційних банків спричинили такі внутрішні фактори:

- недотримання банками вимог чинного законодавства;

- недосконала законодавча база;

- конфлікти інтересів, пов'язані з власністю;

- недостатність диверсифікації кредитного та інвестиційного портфелів;

- цільове (примусове) кредитування неприбуткових галузей виробництва;

- неадекватне забезпечення кредитів або нереальність застав;

- невідповідність структури управління;

- нечесні дії керівників комерційного банку та позичальників.

Банківська діяльність має велике народногосподарське значення. Кабінет Міністрів України намагається не допустити банкрутства великих банків. Агресивна кредитна стратегія великого банку, концентрація значних обсягів комерційних кредитів, не забезпечених реальними заставами, зниження якості банківських послуг, відплив пасивів, низька платоспроможність спричиняє падіння ліквідності і платоспроможності банків. Не залишаються без уваги середні та малі банки. Заходи, спрямовані на покращання ситуації, такі, як вдосконалення управління, продаж активів, зниження витрат, скорочення чисельності персоналу, призупинення виплати дивідендів і навіть додаткове влиття капіталу, - не приносять очікуваних результатів. Тому держава вдається до реструктуризації банківської системи, реорганізації окремих банків.

Реструктуризація банківської системи - це комплекс заходів, який передбачає покращання фінансової стійкості банківської системи, підвищення ліквідності і платоспроможності з урахуванням соціально-економічних завдань, змін у національній макросистемі та на світовому фінансовому ринку шляхом створення нових банків (спеціалізованих, універсальних), реорганізації діючих (злиття, приєднання, поділу, виділення), зміни юридичного статусу банківських установ або їх закриття.

Доцільно навести дані про стан банківської системи України з початку її існування:

Як свідчать наведені дані, з дня заснування Національного банку України як центрального банку держави (травень 1991 року) всього виключено з Книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ 54 комерційних банки, переведено в режим фінансового оздоровлення - 103, переведено в загальний режим діяльності - 48. За весь період існування банківської системи України було реорганізовано 25 комерційних банків.

На сьогодні перед комерційними банками постала проблема щодо неспроможності підтримувати свою ліквідність, платоспроможність, адекватний розмір капіталу. Банки, намагаючись вирішувати ці проблеми, вдосконалюють роботу з клієнтами, посилюють свою технологічну та кадрову базу. Одним з дієвих заходів щодо стабілізації банківської системи України є реорганізація окремих комерційних банків як один з методів регулювання фінансового стану банківської системи в цілому і окремих комерційних банків зокрема.

Результати аналізу позитивних і негативних сторін процесу реорганізації комерційних банків, наявність складної фінансової ситуації в багатьох комерційних банках - все це є підставою для порушення питання про розробку нової концепції і стратегії реорганізації комерційних банків, яка б давала змогу зробити процес реорганізації більш ефективним, підвищити позитивну результативність практичної реорганізації комерційних банків.

Об'єктивними передумовами необхідності або доцільності реорганізації банків є:

- формування і розвиток ринкових відносин, банківської системи України та забезпечення її фінансової стабільності;

- зміна форм власності (від державної - до змішаної - до приватної або колективної);

- необхідність виконання банками вимог чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України;

- забезпечення платоспроможності, ліквідності комерційних банків.

Стратегічною метою реорганізації комерційних банків є підвищення надійності і стійкості банківської системи України й окремого комерційного банку, забезпечення капіталізації банківської системи та стабільної роботи платіжної системи, захист інтересів кредиторів і вкладників, покращання фінансового стану комерційних банків, підвищення ефективності діяльності внаслідок концентрації або розділення капіталу банків, розширення або спеціалізації, переорієнтації діяльності банків та зростання довіри до цих банків (або новоствореного банку).

Поряд з вирішенням економічних проблем щодо капіталізації, підвищення ліквідності і платоспроможності банків в умовах економічної кризи, різкого падіння рівня життя населення, скорочення державних соціальних програм реструктуризація банківської системи та реорганізація окремих комерційних банків має також важливе соціальне значення. Оскільки одним із пріоритетних завдань реорганізації є захист інтересів вкладників - фізичних осіб, збереження коштів населення, то своєчасне проведення реорганізації банків сприятиме запобіганню зниження рівня життя населення.

З цією ж метою при реорганізації проблемних банків необхідно передбачити, що новоствореному банку ліцензія на здійснення такої банківської операції, як "Залучення депозитів фізичних осіб", має надаватися за умови відсутності в портфелі банку сумнівних та безнадійних кредитів, не покритих резервами.

Реорганізація банків тісно пов'язана з поглибленням суспільного розподілу праці і може здійснюватися з метою спеціалізації або універсалізації.

Універсальні банки більш мобільні та мають передумови вести прибуткову діяльність в умовах нестабільної економіки.

За рахунок спеціалізації банків досягається отримання прибутку в умовах зростання конкуренції та наявності неосвоєних напрямів банківської діяльності.

Стратегія щодо реструктуризації та реорганізації банків у фінансовій скруті передбачає створення правових і економічних умов для ефективного функціонування (поряд з універсальними) спеціалізованих банків і фінансово-кредитних установ (іпотечних, муніципальних, інвестиційних, клірингових, житлового будівництва тощо) як інститутів, що здійснюють свою діяльність виключно у цих сферах.

Основними методологічними принципами реорганізації банків мають бути:

1. Пріоритетність інтересів суспільства, держави і банківської системи в цілому та вкладників перед інтересами окремого комерційного банку.

2. Досягнення сегеративності - результативні показники діяльності новостворених банків мають бути кращі, ніж банків, що реорганізовуються.

3. Застосування реорганізації як засобу активного оздоровлення проблемних банків.

4. Підвищення фінансової стійкості банків.

5. Забезпечення безперервної роботи комерційних банків, які реорганізовуються.

6. Здатність банків - учасників реорганізації виконувати вимоги Національного банку України щодо формування статутного капіталу, дотримуватись економічних нормативів, забезпечувати беззбиткову діяльність.

Реорганізацію необхідно здійснювати з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

За своїм змістом форми реорганізації можуть бути об'єднувальні, розподільчі та реорганізація шляхом перетворення.

До об'єднувальних форм належать злиття та приєднання.

Злиття передбачає припинення діяльності двох (або кількох) комерційних банків та передачу всіх майнових прав і зобов'язань цих банків до новоствореного банку.

Приєднання передбачає припинення діяльності одного комерційного банку як юридичної особи та передачу усіх майнових прав і зобов'язань до іншого комерційного банку на правах філії чи без відкриття філії.

До розподільчих форм реорганізації належать поділ та виділення.

Поділ передбачає припинення діяльності одного комерційного банку як юридичної особи та передачу за розподільчим актом у визначених частинах усіх його майнових прав і зобов'язань до кількох новостворених комерційних банків.

Виділення передбачає створення комерційного банку (або кількох комерційних банків), до якого (яких) за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов'язання банку, що реорганізовується.

При об'єднувальних та розподільчих формах реорганізації не допускається реорганізація, що не забезпечує відновлення ліквідності і платоспроможності та необхідного рівня капіталізації.

Слід зазначити, що з метою підвищення ефективності діяльності великих комерційних банків, а також в умовах кризової ситуації виникає необхідність розділення капіталу великих банків, здійснення реорганізації комерційних банків шляхом поділу, виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків, у тому числі новостворених), підставами для чого можуть бути:

- наявність у значному обсязі проблемних кредитів та збитків, що ускладнює вихід комерційного банку з кризового стану і потребує виділення боргів держави і кредитів держави в окремий "критичний банк";

- необхідність виділення спеціалізованих банків, діяльність яких спрямована на обслуговування певних галузей, народногосподарських комплексів (паливно-енергетичного, аграрно-промислового, соціального тощо), для реалізації конкретних програм, проектів;

- неякісний менеджмент, ускладнення прийняття оптимальних управлінських рішень і їх реалізація. Розділення капіталу та створення спеціалізованих банків для освоєння нових напрямів фінансової діяльності сприятиме підвищенню ефективності, прибутковості діяльності комерційних банків;

- конфлікт інтересів акціонерів, засновників.

Крім того, реорганізація банку може відбуватися у формі перетворення. Перетворення передбачає зміну юридичного статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до нового банку переходять усі майнові права і зобов'язання банку, що реорганізовується.

Підставами для реорганізації комерційного банку шляхом перетворення можуть бути:

- переорієнтація напрямів діяльності;

- збиткова діяльність окремих філій;

- необхідність зміни умов капіталізації та управління.

Реорганізація комерційного банку шляхом перетворення передбачає перетворення комерційного банку з товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство (закрите або відкрите) або навпаки продаж - (приєднання) філії одного банку іншому.

За ініціативою проведення реорганізація поділяється на:

- примусову;

- обов'язкову;

- за власною ініціативою (за рішенням загальних зборів акціонерів банку).

Для конкретного стану економіки повинен бути свій механізм і форми реорганізації, міра втручання в цей процес держави і Національного банку України.

На цьому етапі вважаємо за необхідне застосовувати примусову реорганізацію і за власною ініціативою банку (якщо вона в кожному окремому випадку не суперечить інтересам держави).

Якщо банк бажає розширити свою діяльність, створити нові філії, злитися з іншими банками або поділитися, йому необхідно отримати дозвіл Національного банку України. У разі прийняття комерційним банком рішення про реорганізацію (за власною ініціативою) йому потрібно провести обрахування ефективності цього процесу, подати відповідний пакет документів до Національного банку України для отримання дозволу на реорганізацію.

Реорганізація комерційних банків, що перебувають у фінансовій скруті, також передбачає проведення примусової реорганізації за ініціативою Національного банку України (або Верховної Ради України, якщо реорганізовуються державні банки). У разі необхідності реорганізації таких банків Національний банку України надсилає їм лист-попередження з вимогою провести реорганізацію. Якщо банк не виконає вимогу Національного банку України щодо реорганізації протягом визначеного періоду, Національний банк приймає рішення про ліквідацію такого комерційного банку.

Підставами для примусової ліквідації можуть бути: виникнення у банку картотеки неплатежів, порушення економічних нормативів діяльності, втрата ліквідності і платоспроможності, тривале перебування банку в режимі фінансового оздоровлення, невиконання програми фінансового оздоровлення.

Технологічна схема примусової реорганізації:

а) лист-попередження від Національного банку України;

б) лист-зобов'язання комерційного банку (протягом 10-ти днів з дня отримання листа-попередження) з поясненням причин погіршення фінансового стану і доданням розроблених конкретних заходів щодо реорганізації;

в) звіт комерційного банку про виконання вимог Національного банку України щодо реорганізації у строк до трьох місяців;

г) прийняття Національним банком рішення про ліквідацію комерційного банку (у разі невиконання комерційним банком вимоги щодо реорганізації).

Одним із можливих варіантів примусової реорганізації може бути такий. Національний банк України викуповує проблемний комерційний банк (який перебуває в режимі фінансового оздоровлення або в якого відкликана ліцензія на здійснення всіх банківських операцій), здійснює реабілітацію цього банку, відновлює ліквідність і платоспроможність і продає цей банк на аукціоні, передбачивши покриття проведених витрат та отримання Національним банком України певного прибутку. На певних умовах у торгах можуть брати участь іноземні банки, отримуючи потенційну можливість стати значним постачальником фінансових послуг на ринках України.

Суб'єктами примусової реорганізації можуть бути як комерційні банки, що перебувають у загальному режимі діяльності, так і проблемні банки, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або в стадії ліквідації.

Для визначення проблемних банків, які доцільно капіталізувати або реорганізувати, Національний банк України за результатами діяльності комерційних банків за рік з урахуванням виконання ними пруденційних норм діяльності (у тому числі виконання програми капіталізації) складає список таких банків.

Враховуючи складний фінансовий стан проблемних банків і допущені ними порушення вимог банківського законодавства, для проблемних банків доцільно встановлювати особливі умови реорганізації, а саме:

- зміна керівництва банку. Керівники банку, які призвели до збиткової діяльності банку, не повинні очолювати в подальшому комерційний банк. Можливе призначення тимчасової адміністрації для забезпечення ефективного функціонування комерційного банку в перші місяці роботи;

- відношення проблемних кредитів до капіталу банку має становити не більше 50% або якісні активи становлять не менше 25%;

- реорганізація може бути однією з форм оздоровлення комерційних банків, що перебувають у режимі фінансового оздоровлення, особливо тих, в яких період фінансового оздоровлення перевищує 12 місяців. Вийти з кризи зможуть ті банки, які своєчасно реорганізуються, змінять внутрішню структуру.

Основним у цьому процесі має бути не стратегія виживання, а стратегія розвитку комерційного банку.

З метою надання допомоги комерційним банкам у проведенні реструктуризації активів відповідно до світової практики Національний банк України розглядає можливість створення спеціальної агенції з питань реструктуризації банківських активів (при Національному банку України або Асоціації українських банків).

Національний банк України спільно з Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України запланував розробити план структурної перебудови та стратегічного розвитку Ощадного банку України. Структурна перебудова Ощадного банку має проводитись за участю держави. У проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" планується передбачити кошти для докапіталізації Ощадного банку України.

Значну роль у реструктуризації банківської системи відіграє держава. Ступінь участі держави в цьому процесі коливається залежно від економічної та політичної ситуації і доцільна за умов високого економічного розвитку країни, сталого економічного зростання, відсутності критично акумульованого (внутрішнього і зовнішнього) боргу держави, дефіциту бюджету тощо.

За таких умов, як кризовий стан економіки, розвиток інфляційних процесів, занепад промислового сектора, неплатоспроможність більшості суб'єктів підприємницької діяльності, значний дефіцит бюджету, за відсутності цільових джерел для покриття витрат, пов'язаних з реструктуризацією банківської системи, єдиним джерелом для забезпечення цього процесу з боку держави є емісія, що в свою чергу може призвести до поглиблення фінансової кризи. Тому на сьогодні участь держави в реорганізації комерційних банків обмежена.

Одночасно, у разі наявності у Національного банку України цільових ресурсів для реорганізації комерційних банків, з метою підвищення рівня капіталізації, платоспроможності і ліквідності як окремого комерційного банку, так і банківської системи в цілому, виходячи з пріоритетності загальнодержавних, загальнобанківських інтересів та інтересів вкладників, реорганізація комерційних банків може здійснюватися за безпосередньою фінансовою участю Національного банку України.

За певних умов погіршення економічної ситуації в країні до банків можливе застосування обов'язкової реорганізації.

Метою проведення масової обов'язкової реорганізації шляхом приєднання, злиття є необхідність забезпечення високої концентрації банківського капіталу (створення великих банків, а не множини середніх і дрібних), що забезпечить вищу стійкість банків, можливість вирішення завдань глобального характеру, регіональних проблем, інвестиційно-виробничих програм, інтересів клієнтури. Безпосередня участь у цьому процесі держави із своїми ресурсами, з прийняттям на себе проблемних активів і зобов'язань банків надасть можливість оздоровити ці банки і одночасно реалізувати через них державні програми.

Можна запропонувати різні форми і процедури реорганізації, але вибір залежить безпосередньо від стану економіки держави. За всіх форм реорганізації експертна оцінка можливих фінансових результатів цього процесу покладається на Національний банк України.

Банківська система України є дворівневою. Відповідно до неї Національний банк України має повноваження і можливості регулювання і нагляду за банківською діяльністю. Це полегшує управління та контроль за процесом реорганізації або ліквідації (банкрутства) банків.

Неодноразово на адресу Національного банку України надходили від різних міністерств і відомств пропозиції про створення спеціалізованих банків, основною метою яких було б забезпечення певних галузей реального сектора фінансовими ресурсами. На нашу думку, спеціалізацію банків доцільно проводити на базі існуючих банків, але за умови стабільної економіки. Тому в той час, коли всі підприємства, у тому числі банки, знаходяться на межі виживання, вузька спеціалізація комерційних банків може призвести до їх банкрутства.

На сьогодні в Україні має місце концентрація банківського капіталу шляхом поглинання нестабільних невеликих банків більш великими або виділення збиткових філій з великих нестабільних банків та приєднання до інших банків. Реальною концентрацією капіталу такий процес назвати не можна.

Необхідно зазначити, що така реорганізація призводить до "вимивання" регіональних банків, які перетворюються на філії великих банків, головна контора яких знаходиться у Києві.

Доцільно було б проводити об'єднання невеликих банків одного регіону, створення на їх базі одного великого банку з філіями, що дасть змогу забезпечити стабільність банківської системи регіону. (Така реорганізація, в свою чергу, є важливою та ефективною для розвитку самих регіонів, дає змогу "врятувати" невеликі банки, забезпечити інтереси їх кредиторів та акціонерів, а також зберегти розвиток фінансового ринку країни, особливо в регіонах).

Ті часи, коли нарощування доходів здійснювалося за рахунок безупинного зростання інфляції, минули. На сьогодні комерційні банки опинилися перед проблемами скорочення дохідності банківських операцій та зростанням конкуренції. Спад виробництва, що постійно відбувається в усіх галузях народного господарства, негативно впливає на можливість збільшення банківського капіталу.

Одним із шляхів вирішення цього питання є злиття комерційних банків, концентрація капіталу з метою збереження своїх позицій на фінансовому ринку і забезпечення їх подальшого розвитку.

На нинішньому етапі становлення банківської системи України саме злиття банків є важливим фактором для капіталізації та покращання фінансового стану багатьох комерційних банків. Тому концентрація банківського капіталу набуває вирішального значення.

Концентрацію банківського капіталу доцільно забезпечувати шляхом злиття банків з високоякісними активами або шляхом приєднання малоприбуткових банків (але які мають вигідне територіальне розташування) до фінансово стабільних банків.

Злиття навіть невеликих банків з якісними активами дасть змогу значно збільшити розмір спільних активів та депозитів, що підвищує ринкову вартість акцій новоствореного банку (банку-правонаступника).

Злиття банків, особливо невеликих, вважається прогресивною тенденцією, якщо вона дає змогу стабілізувати фінансове становище багатьох з них, а саме:

1) збільшити капітал банку (за рахунок концентрації капіталу зростає стійкість, стабільність та конкурентоспроможність банку);

2) збільшити обсяг банківських послуг;

3) забезпечити вигоду та інтереси акціонерів і кредиторів банку, скоротити апарат управління та адміністративні витрати;

4) розширити філіальну мережу;

5) забезпечити захист інтересів кредиторів та акціонерів;

6) досягти зростання кількості клієнтів, відповідно зростання депозитів;

7) створити більший банк, який в змозі надавати кредити реальному сектору економіки (що особливо важливо для регіонів), тобто збільшити грошові потоки;

8) зберегти кваліфікованих фахівців банківської справи;

9) поліпшити якість кредитного портфеля (шляхом інвентаризації та диверсифікації кредитного портфеля).

Процес підготовки до реорганізації банку включає такі заходи:

1) здійснення аналізу реального стану банку-партнера, який братиме участь у реорганізації, ринкової вартості його інвестицій та основних засобів, а також стан справ у банку в цілому;

2) складання плану-графіка реорганізації;

3) призначення аудиторської фірми для складання звіту про достовірність балансів банків, що реорганізовуються;

4) визначення (детально) механізму проведення організаційних та юридичних процедур (законодавчі аспекти, отримання ліцензії тощо);

5) визначення технологічного порядку злиття балансів двох банків;

6) визначення конкретних дій персоналу банку, питання бухгалтерського обліку;

7) створення уповноваженої комісії із приймання-передачі активів і пасивів, призначення представників для організаційного забезпечення процедури приймання-передачі;

8) підготовка відповідного пакета документів, проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банку (або установчих зборів для новоствореного банку);

9) отримання згоди Національного банку України на проведення реорганізації;

10) укладення угоди про умови реорганізації;

11) здійснення оцінки всіх зобов'язань, які банк-правонаступник братиме на себе;