На виконання доручення Президента України Л.Д. Кучми від 15.07.2002 N 1-1/887 щодо проведення комплексної перевірки підстав списання банківськими установами проблемних або безнадійних кредитів Національним банком України були перевірені у відповідності до розробленої програми питання правомірності списання безнадійної кредитної заборгованості.

Результати проведеної перевірки свідчать, що системи внутрішнього контролю та аудиту банків, які повинні були обмежувати ризики втрат за наданими кредитами спрацьовували не завжди ефективно. В останні ж роки технології, процедури кредитування та якість кредитного портфелю банків значно покращилися.

Необхідно відмітити, що проблеми неповернення кредитів, які були виявлені у ході перевірки, у більшості випадків, свідчать не стільки про недоліки у роботі банків, як про неправомірні дії позичальників.

Найбільш характерними порушеннями вимог чинного законодавства та нормативно - правових актів Національного банку України, що призвели до невиконання позичальниками зобов'язань за кредитними операціями та у кінцевому випадку списанню кредитної заборгованості за рахунок сформованих банками резервів, є не проведення банками повноцінного аналізу фінансової діяльності та кредитоспроможності позичальників перед видачею кредитів. При цьому, часто кредити надавались без економічного під|рунтя або під проведення позичальником операцій, які не відповідали його реальній економічній діяльності. Інколи кредити надавались без колегіального прийняття рішення. В окремих випадках, у період дії кредитного договору не здійснювалися перевірки цільового використання кредитних коштів та стану збереження заставленого майна, а у разі виявлення фактів відсутності заставленого майна не застосовувались належні заходи реагування.

Необачна політика банків щодо забезпечення повернення кредитів та відсотків за користування ним шляхом реалізації заставленого майна, призводила до неможливості проведення повноцінної роботи щодо звернення стягнення на заставлене майно та подальшої реалізації цього майна. У багатьох випадках банки не проводили роботу щодо реальної (ринкової) оцінки застави, що у свою чергу позбавляло можливості повернути безнадійну кредитну заборгованість за рахунок реалізації заставленого майна.