На виконання доручення Президента України Л.Д.Кучми від 15.07.2002 N 1-1/887 щодо проведення комплексної перевірки підстав списання банківськими установами проблемних або безнадійних кредитів Національним банком України були перевірені у відповідності до розробленої програми питання правомірності списання безнадійної кредитної заборгованості.

Генеральний департамент банківського нагляду висловлює своє занепокоєння станом справ у банках щодо процедур надання, супроводження кредитів, якості кредитного портфелю.

Результати проведеної перевірки свідчать, що системи внутрішнього контролю та аудиту банків, які повинні були обмежувати ризики втрат за наданими кредитами спрацьовували не завжди ефективно. В останні ж роки технології, процедури кредитування та якість кредитного портфелю банків значно покращилися.

Необхідно відмітити, що проблеми неповернення кредитів, які були виявлені у ході перевірки, у більшості випадків, свідчать не стільки про недоліки у роботі банків, як про неправомірні дії позичальників.

Найбільш характерними порушеннями вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, що призвели до невиконання позичальниками зобов'язань за кредитними операціями та у кінцевому випадку списання кредитної заборгованості за рахунок сформованих банками резервів, є не проведення банками повноцінного аналізу фінансової діяльності та кредитоспроможності позичальників перед видачею кредитів. При цьому, часто кредити надавались без економічного підгрунтя або під проведення позичальником операцій, які не відповідали його реальній економічній діяльності. Інколи кредити надавались без колегіального прийняття рішення. В окремих випадках, у період дії кредитного договору не здійснювалися перевірки цільового використання кредитних коштів та стану збереження заставленого майна, а у разі виявлення фактів відсутності заставленого майна не застосовувались належні заходи реагування.

Необачна політика банків щодо забезпечення повернення кредитів та відсотків за користування ними шляхом реалізації заставленого майна призводила до неможливості проведення повноцінної роботи щодо звернення стягнення на заставлене майно та подальшої реалізації цього майна. У багатьох випадках банки не проводили роботу щодо реальної (ринкової) оцінки застави, що у свою чергу позбавляло можливості повернути безнадійну кредитну заборгованість за рахунок реалізації заставленого майна.

Відсутність дієвого контролю з боку банків при наданні та супроводженні кредитів давало можливість позичальникам доводити підприємства до штучного (фіктивного) банкрутства і, як наслідок, не повертати отриманий кредит. В окремих випадках такі дії позичальників, на нашу думку, можуть розцінюватись правоохоронними органами як вчинення злочину службовими особами цих підприємств, які з самого початку отримання кредиту планували його неповернення.