На численні запити банків щодо виконання платіжних вимог податкових органів на списання коштів з рахунків платників у зв'язку з прийняттям Закону України від 20.02.2003 N 550-IV "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", повідомляємо, що позицію Національного банку України з цього питання викладено у листі до Державної податкової адміністрації України від 06.05.2003 N 25-110/607-3275.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" стягувач має право ініціювати переказ виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Проте, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) не містить прямих положень стосовно рішення податкового органу як підстави для списання коштів з рахунків платників податків.

Зокрема, у підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону (в редакції Закону України від 20.02.2003 N 550-IV) про те, що рішення органу стягнення є виконавчим документом, зазначено опосередковано. При цьому, не визначено чітко, які саме рішення вважаються виконавчими документами: усі рішення органу стягнення або рішення щодо окремих видів майна боржника. Вказана стаття регулює джерела погашення податкового боргу, але не регламентує порядок продажу активів боржника, тим більше можливість виставлення вимог на примусове списання коштів з рахунку боржника.

Між тим, стаття 10 Закону, яка безпосередньо встановлює процедуру продажу активів боржника, у тому числі списання коштів, не містить посилання на виконавчий документ. Крім того, ця стаття також не передбачає, що стягнення коштів має здійснюватися на підставі рішення податкового органу. Наявність такого рішення, відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 зазначеної статті, передбачена лише щодо продажу інших (крім коштів) активів.