У зв'язку з численними запитами, що надходять до Національного банку України з приводу застосування окремих норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон) надаємо наступні роз'яснення з питань виконання окремих вимог Закону.

1. Щодо тлумачення терміну "істотна участь" та порядку виконання вимог статті 34 Закону .

Відповідно до статті 2 Закону істотна участь - це пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Опосередковане володіння відсотками статутного капіталу банку (або іншої юридичної особи) має місце в разі наявності цивільно-правових договорів (наприклад, договорів про сумісну діяльність, представництва або доручення тощо) фізичної чи юридичної особи з прямим власником істотної участі в банку. Опосередковане володіння відсотками статутного капіталу банку мають також особи, пов'язані з власником істотної участі в банку відносинами власності (наприклад, володіння істотною участю у власника істотної участі в банку тощо).

Незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку мають близькі родичі (діти, батьки, брати, сестри), чоловік, жінка керівників банку або власників істотної участі в банку, юридичні особи, в яких банк має істотну участь, їх керівники та близькі родичі керівників.

Незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку має місце і в тому випадку, коли від імені учасника банку участь у голосуванні бере його довірена особа. При цьому такою довіреною особою може бути як інший учасник цього банку, так і будь-яка інша особа.

Відповідно до статті 34 Закону особи, які мають намір придбати або збільшити істотну участь в банку, зобов'язані отримати письмовий дозвіл Національного банку України.

Ця вимога поширюється також і на учасників діючих банків, які на момент прийняття Закону, володіли 10 і більше відсотками статутного капіталу банку. Зазначені особи зобов'язані відповідно до вимог абзацу третього пункту 1 Прикінцевих положень Закону отримати дозвіл Національного банку України на володіння істотною участю в банку. Надання зазначених дозволів буде здійснюватися Національним банком України за спрощеною процедурою, яка буде додатково доведена до відома банків.

У випадку, якщо в результаті реінвестування отриманих банком дивідендів збільшується статутний капітал банку, але при цьому частки учасників банку не змінюються, отримання дозволу Національного банку України на володіння істотною участю не вимагається.

Порядок отримання дозволу Національного банку України на придбання або збільшення істотної участі в банку буде врегульований нормативно-правовим актом Національного банку України.

2. Щодо поняття "відокремленого структурного підрозділу" та переліку осіб, які відносяться до керівників відокремленого структурного підрозділу (стаття 42 Закону ).

Відповідно до статті 2 Закону та беручи до уваги норми пункту 3 частини третьої статті 23 Закону відокремлений структурний підрозділ банку - це філія банку, до керівників якої відносяться керуючий філією та головний бухгалтер філії.

3. Щодо виконання норм частини шостої статті 49 Закону .

Відповідно до норм частини шостої статті 49 Закону банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. У взаємозв'язку з нормами частини другої статті 53 Закону, відповідно до яких банкам забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, банк не має права встановлювати процентні ставки за кредитними чи депозитними операціями, які є нижчими від собівартості цих послуг у банку. При цьому під збитковістю банку розуміється збитковість конкретної кредитної чи депозитної операції. Варто мати на увазі, що не буде порушення Закону у разі, якщо кредит надавався під процент, не вищий за процент, під який залучено кошти спеціально для надання цього кредиту.

4. Щодо виконання вимог частини восьмої статті 49 Закону .

Оскільки відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону, закони та інші нормативно-правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону, заборона надавати банками безпроцентні кредити поширюється і на випадки, передбачені главою 32 Цивільного кодексу України.

5. Щодо виконання вимог частини третьої статті 50 Закону .

Банк має право здійснювати інвестицію без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо:

1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України;

або

2) юридична особа, в яку банком здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг і регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

6. Щодо виконання вимог частини першої статті 59 Закону.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцеві положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" закони застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Тому, до приведення у відповідність до вимог Закону Кримінально-процесуального Кодексу України в частині винесення слідчим постанови про накладення арешту на рахунки та майно банки з дня набрання чинності Законом виконують лише санкціоновані прокурором постанови слідчого про накладення арешту.

7. Щодо виконання вимог частини другої статті 61 Закону .

Відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Враховуючи викладене та зважаючи на норми частини першої статті 60 Закону , відповідно до яких банківською таємницею є та інформація, розголошення якої може завдати шкоди клієнту банку, до конфіденційної інформації, якою володіють банки, відноситься будь-яка інформація, неправомірне розголошення якої може завдати шкоди безпосередньо банку. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" банки самостійно визначають перелік такої інформації.

8. Щодо виконання вимог статті 62 Закону .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 Закону інформація, що містить банківську таємницю, може бути розкрита банками з письмового дозволу власника цієї інформації.

Письмовий дозвіл власника інформації - це викладена письмово в довільній формі згода клієнта банку щодо повідомлення банком інформації стосовно нього третім особам.

Дозвіл на розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, який надається юридичною особою, повинен бути підписаний керівником або уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.

Дозвіл на розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, який надається фізичною особою, підписується цією особою. Підпис фізичної особи повинен бути засвідчений керівником банку чи уповноваженою ним особою та скріплений печаткою банку або засвідчений нотаріально.

Вимоги до запиту державного органу, який є підставою для надання банком інформації, віднесеної Законом до банківської таємниці, викладені в частині другій статті 62 Закону . Зокрема, запит повинен бути оформлений на бланку державного органу встановленої форми за підписом керівника (в тому числі особи, яка тимчасово виконує його обов'язки), скріпленого гербовою печаткою. Оскільки запити, які надходять до банків в електрон ній формі, а також ті, які підписані особою, яка не є керівником державного органу, не відповідають зазначеним вимогам, банки вправі в такому випадку відмовити в наданні інформації, яка містить банківську таємницю. Пунктами 2 та 3 частини другої статті 62 Закону встановлено, що запит на отримання інформації, що містить банківську таємницю, повинен містити посилання на підстави для отримання такої інформації, передбачені Законом України "Про банки і банківську діяльність", та на норми законів, на підставі яких відповідні державні органи мають право отримувати таку інформацію.

Підстави для отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені пунктами 1-4 частини першої статті 62 Закону. Так, органи Державної податкової служби, прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України мають право отримати будь-яку інформацію, віднесену Законом до банківської таємниці, на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону. Крім того, органи прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України на підставі пункту 3 частини першої, а органи Державної податкової служби України на підставі пункту 4 частини першої статті 62 Закону мають право отримати лише інформацію стосовно операцій за рахунками юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Інші державні органи, які до набрання чинності Законом України "Про банки і банківську діяльність", мали право отримувати інформацію, що становить банківську таємницю, мають право отримати таку інформацію лише на підставі пунктів 1 (з дозволу власника цієї інформації) та 2 (за рішенням суду) частини першої статті 62 Закону.

При цьому слід зазначити, що в запитах повинен бути чітко вказаний календарний проміжок часу, за який необхідно надати інформацію стосовно операцій за рахунками. Банки повинні надавати інформацію, що містить банківську таємницю, і в тому разі, коли до належним чином оформленої вимоги додається перелік конкретних юридичних осіб або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з зазначенням конкретних проміжків часу, за які вимагається надання інформації.

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 62 Закону банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта, при наданні інформації, що віднесена Законом до банківської таємниці, на запити органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України банки повинні надавати інформацію про рух коштів на рахунку клієнта без зазначення відправника цих коштів та їх одержувача (які є як клієнтами іншого банку, так і клієнтами запитуваного банку). В розумінні пункту 4 частини другої статті 62 Закону запити повинні містити посилання на норми відповідних законів, які визначають права державних органів, в тому числі і на отримання такої інформації.