Національний банк України (далі - Національний банк), керуючись частиною восьмою статті 18 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон), з огляду на питання учасників фінансового ринку, а також з урахуванням виявлених під час здійснення нагляду непоодиноких випадків недотримання вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ(1) надає роз'яснення та рекомендації з питань фінансового моніторингу.

1. Стосовно проведення повторної ідентифікації, верифікації клієнта/представника клієнта.

Відповідно до пункту 31 частини першої статті 1 Закону клієнтом є, зокрема, особа, яка звертається за наданням послуг до суб'єкта первинного фінансового моніторингу, користується послугами суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону належна перевірка клієнта (далі - НПК) здійснюється, зокрема в разі:

встановлення ділових відносин;

наявності підозри;

проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 Закону.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 1 Закону, діловими відносинами є відносини між клієнтом та суб'єктом первинного фінансового моніторингу, пов'язані з діловою, професійною чи комерційною діяльністю суб'єкта первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору, у тому числі публічного, про надання (використання) фінансових або інших послуг, здійснення суб'єктом первинного фінансового моніторингу іншої діяльності та передбачають тривалість існування після їх встановлення.

Водночас згідно з частиною п'ятнадцятою статті 11 Закону повторна ідентифікація та верифікація клієнта (його представника) не є обов'язковими, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована згідно з вимогами закону, за умови відсутності у суб'єкта первинного фінансового моніторингу підозр та/або підстав вважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта (представника клієнта) є нечинними (недійсними) та/або неактуальними.

Отже, у разі наступного встановлення ділових відносин, зокрема укладення нового договору кредиту з фізичною особою, яка вже була раніше клієнтом установи, на думку Національного банку, не потрібно здійснювати повторно її ідентифікацію і верифікацію, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована згідно з вимогами закону та за умови відсутності в установи підозр та/або підстав вважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта (представника клієнта) є нечинними (недійсними) та/або неактуальними на момент встановлення таких відносин.

Разом з цим, якщо ідентифікація та верифікація клієнта була здійснена не відповідно до вимог закону, установа під час укладення нового договору із фізичною особою, яка вже була раніше клієнтом установи, зобов'язана здійснити її ідентифікацію та верифікацію в порядку, визначеному в додатку 2 до Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (зі змінами) (далі - Положення № 107).

Водночас наголошуємо на тому, що всі вимоги Закону та Положення № 107, зокрема в частині здійснення НПК, мають виконуватися установами з дня набрання чинності цими документами.

Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 23 додатка 1 до Положення № 107 установа документує проведення НПК та прийняті установою рішення в спосіб, що дасть змогу продемонструвати їх належне здійснення та обґрунтованість, та зберігає відповідні документи та/або інформацію у справі клієнта протягом строків, визначених Законом.

Зазначаємо, що установа під час розроблення процедур ідентифікації та верифікації має керуватися ризик-орієнтованим підходом, дотримуючись вимог та обмежень, установлених у Положенні № 107, та враховувати те, що результатом здійснення ідентифікації та верифікації має бути:

однозначне встановлення особи клієнта (представника клієнта);

впевненість у тому, що отримані ідентифікаційні дані належать клієнту (представнику клієнта);

переконання в тому, що клієнт (представник клієнта) не є самозванцем, а дійсно є особою, якою він/вона назвався/назвалася (пункт 4 додатка 2 до Положення № 107).