На запити, що надходять від комерційних банків та управлінь НБУ надсилаємо роз'яснення щодо застосування окремих положень змін і доповнень до Інструкції N 1 "З організації емісійно-касової роботи в установах банків України", затвердженої постановою Правління НБУ від 07.07.94 N 129 (далі - Інструкція N 1).

На численні запити, що надійшли від установ банків та територіальних управлінь НБУ щодо застосування окремих положень Інструкції N 1 "З організації емісійно-касової роботи в установах банків України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 07.07.94 N 129 із змінами (далі - Інструкція N 1), Національний банк України роз'яснює наступне.

1. Чи зобов'язані установи банків здійснювати ідентифікацію осіб, що здійснили операції на значні суми та/або сумнівні операції з готівкою та надавати інформацію про ідентифікацію таких осіб спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю до врегулювання цих питань нормативно-правовим актом Національного банку України? Якщо ідентифікація банками не здійснювалась, то чи не буде це приводом до застосування до банків штрафних санкцій? У які терміни має здійснюватись ідентифікація осіб?

Відповідно до вимог частини другої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон) банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції. Таким чином, банки повинні забезпечувати виконання відповідних норм цього Закону і здійснювати ідентифікацію вказаних осіб.

Частиною шостою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що з метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб повідомляється банками відповідним органам згідно з законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю.

Проте, на сьогодні Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" не визначено механізм повідомлення банками інформації щодо ідентифікації осіб, що здійснюють значні та/або сумнівні операції. В зв'язку з цим, Національний банк України своїм листом від 19.04.01 N 18-112/1467-2599, до врегулювання цього питання в установленому порядку, рекомендував банкам надавати таку інформацію спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України обласного рівня, за місцезнаходженням банку, у довільній формі. інформація, що має міститись у такому повідомленні, має бути достатньою для належного встановлення особи, яку ідентифікують.

Враховуючи викладене та неврегульованість на сьогодня питання щодо передачі вищезазначеної інформації нормативно-правовими актами НБУ, а також те, що згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" заходи впливу застосовуються Національним банком України за порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, штрафні санкції до банків:

- можуть бути застосовані за нездійснення ідентифікації осіб, що здійснюють значні та/або сумнівні операції, оскільки відповідний обов'язок банків прямо встановлений у цьому Законі;

- не можуть застосовуватися за ненадання інформації щодо ідентифікації осіб на адресу спецпідрозділів, оскільки відсутній механізм реалізації відповідної норми Закону, який мав би обов'язковий для банків характер виконання.

Стосовно термінів здійснення ідентифікації осіб слід зазначити, що ідентифікація особи має здійснюватися у момент проведення особою або на її користь значної та/або сумнівної операції за угодою.

2. Чи зобов'язані банки ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму нижчу ніж еквівалент 10000 євро, якщо така угода пов'язана з іншою угодою і загальна сума їх оплати перевищує встановлену межу? Які угоди маються при цьому на увазі?

Хто відноситься до "осіб", яких зобов'язані ідентифікувати банки?

Частиною п'ятою статті 64 Закону передбачено, що банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму нижчу, ніж зазначено у частині третій цієї статті (значні операції), якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі обгрунтованої підозри в тому, що кошти набуті злочинним шляхом.

Термін "угода" у відповідних відмінках, що зазначений у статті 64 Закону, застосовується до будь-яких угод клієнта банку (включаючи угоди як з третіми особами, так і з самим банком), внаслідок яких банком для клієнта здійснюються операції з переказу грошей у безготівковій або готівковій формі. При цьому форма угоди може бути як письмовою (наприклад, укладається договір між банком та особою), так і усною (здійснюється одноразовий переказ грошових коштів за розрахунковим документом особою, що не має письмового договору з банком).

Термін "особа" у відповідних відмінках, що застосовується у статті 64 Закону, відповідає нормам глави 2 розділу 1 Цивільного кодексу УРСР, і відноситься як до фізичних осіб (громадян), так і юридичних осіб. При цьому оскільки статтею 2 Закону визначено, що будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, є клієнтом банку, ідентифікації підлягають будь-які особи, яким банк надає послуги і які є його клієнтами.

3. За якими критеріями банк визначає регулярність операції та чи потрібно у разі здійснення таких операцій кожного разу інформувати спеціальні органи?

Що стосується критеріїв визначення регулярності здійснення працівниками клієнта операцій від імені клієнта, то слід зазначити, що нормативне або законодавче визначення такого поняття на сьогодні відсутнє. Разом з тим, при вирішенні питання щодо необхідності ідентифікації згідно з вимогами частини сьомої статті 64 Закону, комерційний банк має керуватися своєю внутрішньою політикою з питань запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, а також зважати на періодичність та систематичність здійснення операцій працівником клієнта банку, та їх відповідність звичайній діловій активності та напрямам діяльності такого клієнта. Як правило, відповідний порядок має регулюватися договірними відносинами між клієнтом та банком.

Що стосується випадків надання повідомлень відповідним органам, то слід зазначити, що стаття 64 Закону не встановлює для банків винятків щодо ненадання інформації про ідентифікацію осіб (частина шоста ст.64), але передбачає випадки коли процедура ідентифікації особи не є обов'язковою (частина сьома ст.64). Тобто, банк має повідомити відповідний орган про здійснену операцію особою, що вже була раніше ідентифікована банком.

4. Чи доцільно ідентифікувати клієнта у всіх видаткових документах при всіх розрахунках, чи тільки тих,сума яких перевищує еквівалент 10000 євро?

Чи доцільно ідентифікувати отримувача готівки із зазначенням у видаткових документах його паспортних даних, дати народження та адреси, якщо ідентифікацію було здійснено при укладанні договору про відкриття рахунку?

Згідно з п.81 Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 07.07.94 N 129 (із змінами), видача клієнту готівки з каси банку має здійснюватись на підставі касового документа (грошового чека, видаткового касового ордера), в якому зазначається отримувач готівки та його паспортні дані, за винятком здійснення валютно-обмінних операцій та реалізації ювілейних та пам'ятних монет.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють операції на суми, що перевищують еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти та/або сумнівні операції незалежно від суми.

Отже, заповнення у видаткових касових документах, крім паспортних даних, ще додаткових реквізитів "дати народження" та "адреси особи" може здійснюватись при вищезазначених операціях, які вимагають ідентифікації особи.

Ідентифікація осіб, які регулярно здійснюють операції від імені клієнта і були раніше ідентифіковані, не є обов'язковою. У такому разі і заповнення у приходних касових документах паспортних даних є не обов'язковим. У разі потреби ідентифікація проводиться по раніше зафіксованим даним про особу, що здійснює вищезазначені операції.

5. Яку адресу повинен вказувати клієнт - за місцем прописки, чи місцем проживання? Прописка в іноземних та закордонних паспортах відсутня.

Щодо заповнення реквізиту "адреса особи", то у разі відсутності в документі, що засвідчує особу, відповідних даних необхідно:

- для резидентів - у разі отримання від клієнта відповідних даних зазначати фактичне місце проживання особи або, у разі відмови у наданні таких даних, вказувати про невизначеність місця проживання особи;

- для нерезидентів - зазначати країну проживання особи.

6. Чи необхідно здійснювати ідентифікацію працівників банку при: підкріпленні віддалених відділень, банкоматів, виплаті зарплати, матеріальної допомоги, витрат на відрядження, здавання надлишків через інкасаторів?

Що стосується визначення, при яких операціях необхідно ідентифікувати працівників банку, то слід зазначити, що згідно із ст.64 Закону у разі існування договірних відносин між банками, тобто при отриманні підкріплення та здаванні надлишків готівки через інкасаторів, а також при здійсненні внутрішньогосподарських операцій банку, які не пов'язані з наданням послуг клієнту банку, не потрібно ідентифікувати осіб, які їх здійснюють. Разом з тим, з нашої точки зору, у випадку отримання працівниками банку споживчих кредитів або заробітної плати з рахунку, відкритого у банку, такі операції потребують ідентифікації, оскільки працівник банку стає одночасно і клієнтом банку.

7. Як має діяти працівник банку у випадку невідповідності підпису клієнта на касовому документі з підписом у паспорті, але відповідності із карткою зразку підпису?

Підпис кожної особи може змінюватися з віком особи та залежати від певних ситуацій, при яких особа вчиняє такі дії.

При відкритті рахунків в банках оформлюються картки зразків підписів осіб, що мають право заповнювати розрахункові документи та вчиняти дії з грошовими коштами на рахунку. Відповідні зразки підписів мають бути завірені нотаріусом, в обов'язки якого входить нотаріальне посвідчення підпису особи на документах, яке має здійснюватися тільки в присутності особи, підпис якої засвідчується. При цьому нотаріус згідно з вимогами Закону України "Про нотаріат" повинен перевірити паспорт особи, та встановити місце її проживання.

Отже, при прийманні касових документів працівник банку має у першу чергу перевіряти належність пред'явленого паспорта його власникові та відповідність даних паспорта даним, зазначеним у касовому документі. У разі наявності у картках підписів зразку підпису отримувача готівки, підпис отримувача на касовому документі звіряється із карткою зразків підписів.

8. Якщо при прийманні платежів від населення умови договору з юридичною особою-одержувачем передбачають друк квитанцій та повідомлення засобами САКР, а програмне забезпечення дозволяє контролювати суму платежу і вона не перевищує 10000 євро, чи обов'язково друкувати в повідомленнях і приходних касових ордерах пусті графи для паспортних даних, адреси, дати народження?

Згідно з п.7.1 Інструкції N 1 бланки касових документів, на підставі яких здійснюється приймання і видача готівки та інших цінностей, мають відповідати формам, що затверджені цією Інструкцією і наведені в додатках.

У разі формування приходних документів на приймання платежів від фізичних осіб із застосуванням комп'ютерної системи автоматизації касової роботи (далі - САКР) його форма на комп'ютері має відповідати встановленому зразку. Якщо особа, від якої приймається платіж, не підлягає ідентифікації, то у цьому разі приходний документ (згідно з формою за додатком 3-а до Інструкції N 1) може роздруковуватись без граф для реквізитів паспортних даних.