Рада Національного банку України

1. Узяти до відома інформацію Правління Національного банку України щодо методів та форм прогнозування макроекономічннх показників економічного і соціального розвитку України, а також монетарної політики.

2. Схвалити доопрацьовані з урахуванням результатів обговорення рекомендації Кабінету Міністрів України та Правлінню Національного банку України, доручити Комітету з монетарної політики Ради Національного банку України узагальнити зауваження і пропозиції членів Ради Національного банку України.

3. Рішення набирає чинності з дня його прийняття.

1. Розглянути можливість узгодження переліку показників під час визначення вихідних параметрів в офіційних прогнозах Національного банку України та Кабінету Міністрів України.

2. Підвищити рівень координації між Національним банком України та Кабінетом Міністрів України в межах прогнозних процесів. Активне залучення до взаємодії між Національним банком України та Кабінетом Міністрів України (Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Мінфіном) не лише експертів на технічному рівні, а й осіб, які приймають рішення щодо політики (policy makers), сприятиме поліпшенню координації (узгодженості) між фіскальною та монетарною політикою.

3. З метою узгодження фіскальної та монетарної політики на середньострокову перспективу Кабінету Міністрів України і Національному банку України розглянути можливість використання інфляційної цілі Національного банку України під час розробки середньострокових прогнозів та застосування прогнозу Національного банку України щодо інфляції під час підготовки проектів Державного бюджету України.

1. Затвердити регламент процесу прогнозування в Національному банку України, що сприятиме підвищенню якості прогнозу в цілому.

2. Завершити роботу з упровадження системи внутрішнього контролю за процесом підготовки макроекономічного прогнозу та супроводження макроекономічних моделей (у тому числі щодо опису моделей і регламентів процесів).

3. Провести внутрішню оцінку якості прогнозування та зробити таку інформацію публічною, що сприятиме підвищенню рівня довіри до прогнозів Національного банку України.

4. Продовжити розвиток квартальної моделі QPM, складовими частинами якого мають стати публікації технічного звіту, і розробити відповідні процедури для швидкого сценарного аналізу.

5. Удосконалювати короткострокове прогнозування та використовувати допоміжні моделі для прогнозування інфляції і дезагрегації ВВП за видами діяльності й елементами витрат.

6. Продовжити розвиток DSGE через поступове вдосконалення базової моделі та аналіз політики.

7. Провести дослідження окремих аспектів механізму непокритого паритету процентних ставок із валютними інтервенціями та впливу довіри до монетарної політики на властивості моделі.

8. Удосконалювати модель QPM в умовах незаякорених очікувань, стійкого інфляційного тиску та нестійких ефектів перенесення. Посилити модельний блок ринку праці, враховуючи процеси трудової міграції та старіння населення.

9. Доповнити прогнозний інструментарій аналізом макропруденційних трансмісійних механізмів.

Правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України визначено Законом України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (далі - Закон про державне прогнозування). Згідно із цим законом та відповідними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України-1 (далі - Кабінет Міністрів) головним виконавцем та координатором робіт із прогнозування є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - МЕРТ). Водночас безпосереднє здійснення Національним банком України (далі - Національний банк) прогнозу динаміки макроекономічних, грошово-кредитних, валютних та фінансових показників передбачене пунктом 16 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" (далі - Закон про Національний банк). Отже, існуюча законодавча база створює два центри державного прогнозування в Україні: Кабінет Міністрів (в особі МЕРТ) і Національний банк.

Національний банк використовує власні прогнози для розроблення монетарної політики, а Кабінет Міністрів - для реалізації фіскальної політики та формування проекту бюджету на наступний рік (середньострокову перспективу). Наявність різних прогнозів сприяє кращій поінформованості економічних агентів про стан економіки та дає змогу учасникам ринку оцінити потенційну спрямованість як фіскальної, так і монетарної політики. Проте можливості економічних агентів щодо зіставлення цих прогнозів залишаються обмеженими - значна кількість макроекономічних показників (у тому числі показники зовнішнього сектору) є різними за методологією визначення. Водночас існуюча законодавча база забезпечує необхідне правове підгрунтя координації (зокрема можливості узгодження методології визначення вихідних параметрів) між прогнозами Національного банку та Кабінету Міністрів - відповідно до статті 17 Закону про державне прогнозування "МЕРТ разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національним банком України готує прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди". Також додаткова координація прогнозного процесу не лише на рівні технічних експертів, а й на рівні керівництва Уряду та Національного банку сприятиме поліпшенню координації (узгодженості) між фіскальною і монетарною політикою та досягненню цілей як щодо цінової стабільності, так і щодо економічного зростання.

Додатково слід звернути увагу на той факт, що тексти окремих постанов Кабінету Міністрів йдуть урозріз із вимогою статті 17 Закону про державне прогнозування, а саме:

1) відповідно до підпункту 52 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 459 від 20 серпня 2014 року та затвердженого ним Положення про МЕРТ разом з іншими центральними органами виконавчої влади (без Національного банку) готує прогнози індексів споживчих цін та індексів цін виробників промислової продукції;

2) відповідно до пункту 17 Порядку розроблення проектів прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та державного бюджету , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 621 від 26 квітня 2003 року, МЕРТ лише подає Національному банку прогнозні показники обсягів номінального і реального ВВП, зовнішньої торгівлі, індексів споживчих цін та цін виробників, рівня безробіття.

Перехід до режиму інфляційного таргетування в Україні спирався зокрема на вже досить розвинуту систему макроекономічного прогнозування, яка в цілому відповідала початковим вимогам до середьострокової зорієнтованої на майбутнє монетарної політики. У Національному банку, як і в багатьох інших центральних банках, що перейшли до режиму інфляційного таргетування, використовується система прогнозування та аналізу монетарної політики (FPAS - Forecasting and Policy Analysis System). Використання таких систем покликане забезпечити якісне підгрунтя для прийняття рішень із монетарної політики. Додатковою перевагою від використання добре обгрунтованої та надійної системи аналізу та прогнозування монетарної політики є підвищення довіри до центрального банку.

Особливістю моделей макроекономічного прогнозування центральних банків, перш за все офіційних та неофіційних таргетерів інфляції, є те, що вони спираються на той самий теоретичний апарат, на який спирається і сам монетарний режим установлення та досягнення кількісних інфляційних цілей. Такий підхід часто відрізняється за набором форм та методів прогнозування від тих, які використовуються міністерствами економіки/фінансів, незалежними експертами тощо для здійснення офіційних чи консенсус-прогнозів того чи іншого набору макроекономічних змінних (часто визначених на основі формальних вимог згідно з нормативними документами) чи прогнозування поведінки окремих ринків. Відмінності в методології прогнозування, теоретичних моделях, на які спирається базовий прогноз, та в прогнозних циклах у розрізі центробанків та інших офіційних органів є закономірним явищем. Основний зміст таких відмінностей зводиться до такого:

1) між центробанками та урядами існує конфлікт інтересів щодо змісту прогнозів. Для уряду прогноз є базою для номінальних значень бюджету, а тому сам по собі він не генерує потенціал для операційних рішень, проте може бути предметом політичного втручання в рамках бюджетного процесу. Для центробанків прогнози мають безпосередній операційний зміст. Вони інтегровані із цілями монетарної політики, навіть якщо мова не йде про прогноз інфляції, оскільки більшість інших об’єктів прогнозування структурно (на рівні теоретичної макромоделі) пов’язані через функціональну залежність із кінцевою монетарною ціллю. Крім цього, прогноз центробанку є інструментом комунікації та переважно спрямований на формування очікувань;