Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці розглянув лист Українського бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит" від 19.09.2017 №263-К щодо надання роз’яснень та повідомляє.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що за кожним громадянином закріплено гарантоване право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Порядок і умови сумісництва визначені постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" (далі — постанова №245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну України від 28.06.1993 №43, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 30.06.1993 за №76 (далі — Положення №43).

Відповідно до пункту 1 Положення №43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Відповідно до пункту 1 постанови №245 робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина у вільний від основної роботи час.