Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань застосування довідки (сертифіката), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Королівства Бельгії, виданої компетентним (уповноваженим) органом Королівства Бельгії в електронному вигляді, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу II Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що при виплаті доходу нерезиденту з джерелом його походження з України, має намір застосувати правила міжнародного договору щодо звільнення такого доходу від оподаткування. Для таких цілей нерезидент, що є постачальником транспортних послуг (фрахт), надав на підтвердження свого статусу резидента Королівства Бельгії відповідний сертифікат, виданий уповноваженим органом Королівства Бельгії.

Водночас такий сертифікат виданий в електронному вигляді з накладеним електронним підписом, проставлений апостиль також містить електронний підпис та печатку.

Практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації пов'язана з реалізацією права платника податків на застосування норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування.

Враховуючи вищезазначене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є підставою для звільнення резидента Королівства Бельгії від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України надання ним довідки, яка підтверджує його резидентський статус, в електронній формі?

2. Чи є підставою для звільнення резидента Королівства Бельгії від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України надання ним довідки, яка підтверджує його резидентський статус, апостильованої в електронній формі?

Щодо питань 1 - 2

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначений статтею 103 розділу II Кодексу.

Відповідно до пункту 103.1 статті 103 розділу II Кодексу застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Згідно із абзацом другим пункту 103.2 статті 103 розділу II Кодексу застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 103.4 статті 103 розділу II Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених у пунктах 103.5, 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Пунктом 103.5 статті 103 розділу II Кодексу встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

У пункті 3.2 статті 3 розділу I Кодексу визначено, - якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька Конвенція) остання поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:

a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;

b) адміністративні документи;