Головне управління ДПС у Полтавській області за результатами розгляду звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства в частині визначення дати отримання доходу для фізичних осіб - підприємців - платників єдиного податку, які використовують POS-термінал та керуючись ст. 52 глави 3 розд. ІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - Кодекс), в межах компетенції повідомляє наступне.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що перебуває на податковому обліку як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (друга група єдиного податку).

У своїй діяльності платник використовує POS-термінал (еквайринг) та веде книгу обліку доходів.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з такого питання:

1. Яка дата отримання доходу для фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, при здійсненні розрахунків за допомогою POS-терміналів, що зазначається у книзі доходів і є підставою для відображення даних у річній податковій декларації платника єдиного податку?

2. Які документи є підставою заповнення книги доходів від надходження при розрахунках за допомогою POS-терміналів (Z-звіт чи банківська виписка)?

Щодо питання 1 повідомляємо наступне.

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року №1591-ІХ "Про платіжні послуги" (далі - Закон №1591).

Платіжна послуга - діяльність надавача платіжних послуг з виконанням та/або супроводження платіжних операцій (п. 58 ст. 1 Закону №1591).

Еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - це платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі (п. 10 ст. 1 Закону №1591).

Платіжний інструмент - персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погодженні користувачем та надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (п. 63 ст. 1 Закону №1591).

Безготівкові розрахунки - це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (п. 3 ст. 1 Закону №1591).

Таким чином, для суб'єктів господарювання в розумінні Закону №1591 зарахування коштів на його поточний рахунок, відкритий в Україні, є безготівковим розрахунком.

Частиною 3 ст. 1088 Цивільного кодексу України передбачено, що безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Відповідно до ст. 40 Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV "Про Національний банк України" (далі - Закон №679) Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням паперових та електронних документів, платіжних інструментів та готівки, а також координує організацію розрахунків.

Крім того,згідно зі ст. 56 Закону №679 Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Так, постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №163 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з пп. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, що відносяться до другої групи, належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Відповідно до пп. 1 п. 292.1 ст. 291 Кодексу доходом для фізичної особи - підприємця - є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Згідно з п. 13 ст. 1 Закону №1591 електронний платіжний засіб (далі - ЕПЗ) - це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

Відповідно до п. 56 частини першої ст. 1 Закону №1591 платіжна картка - це ЕПЗ у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Крім того, загальні вимоги, зокрема, до порядку здійснення операцій з використанням ЕПЗ, визначені постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164 "Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів" (далі - Положення №164).

Згідно з пп. 24 п. 3 розділу І Положення №164 платіжна операція - це дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин, між платником і отримувачем, які є підставою для цього. Закон України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон №265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) та програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі - ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Обов'язок застосування РРО та ПРРО виникає за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб'єкта господарювання, які чітко визначені законодавством, у тому числі, нормами його прямої дії, які встановлюють винятки із загальних правил.