Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, основна діяльність Товариства полягає у продажі нафтопродуктів та супутніх товарів через мережу автозаправних комплексів (далі – АЗК). З метою стимулювання продажів та залучення клієнтів на свої АЗК Товариство уклало Партнерський договір з … (далі – Організатор). Серед інших умов цього договору Товариство приєднується до мобільного застосунку …, через який реалізуються Програма лояльності, спеціальні Програми лояльності та акції, запроваджені Організатором.

Організатор зобов’язаний здійснювати компенсацію витрат Партнера, понесених внаслідок застосування таких спеціальних Програм лояльності або акцій при реалізації товарів Партнера на АЗК Партнера. Витратами є сума знижки (акційного зменшення вартості товару), автоматично застосована при реалізації товару внаслідок використання покупцем мобільного застосунку Організатора.

Організатором запропоновано підписати додаткову угоду до Партнерського договору про надання знижки певним категоріям покупців, які є працівниками як своєї компанії так і працівниками бізнес-партнерів (далі – працівники). Відповідно до умов договору, Організатор компенсує витрати Партнера по таким працівникам в тій частині, яка перевищує фіксовані звичайні знижки по Програмі лояльності та надані спеціальні знижки певній категорії покупців.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи вважаються знижки працівникам індивідуальними та чи є вони додатковим благом?

2. Якщо такі знижки розглядати як додаткове благо, то хто буде податковим агентом – Організатор чи Партнер?

3. Якщо податковим агентом вважати Партнера, то Партнер повинен звітувати по кожному працівнику, нараховуючи за власний кошт неутримані податки з коефіцієнтом? Чи потрібно під час такого звітування мати згоду від працівників на обробку персональних даних?

Щодо першого – третього питань

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПКУ, згідно з п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 якого доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ).

Статтею 165 ПКУ визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Водночас п. 164.2 ст. 164 ПКУ визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Відповідно до п.п. "е" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді вартості вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 ПКУ. Не є додатковим благом сума знижки звичайної ціни (вартості) при продажу (відчуженні) на користь платника податків житлової нерухомості, набутої у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно за договорами іпотеки, що забезпечує кредит, наданий в іноземній валюті.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5

ст. 164 ПКУ.

Додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV ПКУ) (п.п. 14.1.47 п.14.1

ст. 14 ПКУ).

При цьому у ПКУ поняття вживаються в такому значенні:

звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ (п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ);

ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Пунктом 167.1 ст. 167 ПКУ передбачено, що ставка податку становить

18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.

При цьому податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).