Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та в межах компетенції повідомляє наступне.

Платник повідомив, що виникла необхідність отримання послуг з питань комерційної діяльності й керування, у зв’язку з чим ТОВ веде перемовини

щодо співпраці з підприємцем (…). При цьому майбутній контрагент є громадянином України, який наразі перебуває в (…)та зареєстрований як самозайнята особа (…) за законодавством (…), та відповідно зазначена особа вважається податковим резидентом (…) та сплачує податки в країні перебування.

У зв’язку з викладеним, платник просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Які податки має сплатити платник за фактом отримання послуг

з питань комерційної діяльності й керування від самозайнятої особи

(…), зареєстрованої за законодавством (…), яка при цьому залишається громадянином України?

2. Резидентом якої країни, за вказаних умов, буде розглядатися контрагент?

3. У разі отримання контрагентом довідки уповноваженого органу (…), про набуття статусу податкового резиденства (…) та підтвердження сплати податків в (…), чи будуть зменшені податки в Україні на підставі норм Конвенції між Урядом України та Урядом (…) про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно? Якщо так, то які саме податки будуть зменшені)?

Щодо першого - третього питань

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 Кодексу платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (підпункт 162.1.1 пункт 162.1 статті 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження

в Україні (підпункт 162.1.2 пункт 162.1 статті 162 Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Кодексу дохід

з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункт 163.1 статті 163 Кодексу).

Згідно з підпунктом 163.2.1 пункту 163.2 статті 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2

статті 164 Кодексу, зокрема суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (підпункт 164.2.2 пункт 164.2 статі 164 Кодексу).

Особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентами встановлено пунктом 170.10 статті 170 Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 170.10.1 пункту 170.10 статті 170 Кодексу доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

Згідно з підпунктом 170.10.3 пункту 170.10 статті 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом – юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Кодексу ставка податку

становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у підпункті 167.2 – 167.5 статті 167 Кодексу).

Також зазначені доходи є об’єктом оподаткування військовим збором

(підпункт 1.2 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу (підпункт 1.3 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу та підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, визначення якого наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи

ставку податку 18 відсотків, визначену статтею 167 Кодексу, та військового збору – 1,5 відсотка, встановлену підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу та підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу.

Враховуючи викладене, у разі якщо фізичною особою – резидентом/нерезидентом отримується дохід у вигляді суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору з джерел території України, то такий дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Встановлення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з'ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Кодексу.

Згідно із підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу фізична

особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (стаття 29 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання – це, зокрема житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі статтею 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів,

не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, поняття "резидент" та умови набуття платником податку статусу податкового резидента визначено підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, який передбачає різні критерії для визнання фізичної особи резидентом, зокрема, місце проживання чи постійного проживання особи, місцезнаходження центру життєвих інтересів, час перебування на території країни протягом року.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи положення абзаців першого – третього підпункту "в" підпункту 14.1.213 пункту14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Одночасно відповідно до підпункту "в" 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Кодексу фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.

Таким чином, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим підпункту "в" підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Отже, для визначення статусу резидента України з метою оподаткування слід керуватися положеннями підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Крім того, відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 пункту 141.4 статті 141 Кодексу)

їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України

з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Разом з тим податкове законодавство України складається, зокрема, з Конституції України, Кодексу, чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування (пункт 3.1 статті 3 Кодексу).

Водночас відповідно до пункту 3.2 статті 3 Кодексу якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.