Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення фізичної особи – підприємця …. щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що зареєстрований фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групи.

З метою розширення сфери своєї діяльності платником планується здійснення діяльності за схемою "дропшипінгу" на підставі відповідно укладених договорів.

Діяльність за схемою "дропшипінгу" здійснюється на підставі укладених договорів між фізичною особою – продавцем та відповідним суб’єктом господарювання – постачальником. У своїй діяльності платник податків планує укласти з фізичною особою – підприємцем – постачальником (платником спрощеної системи оподаткування) договір комісії. Платник податків буде виступати комісіонером, а фізична особа – підприємець – постачальником – комітентом. В даній ситуації платник податків не отримує право власності на товар, який планує реалізовувати.

При даному виді співпраці продаж товарів здійснюватиметься платником податків через мережу Інтернет, а їх постачання кінцевому клієнтові здійснюватиме постачальник. Оплату за продані товари від клієнтів платник податків отримувати на власний підприємницький рахунок за реквізитами IBAN, відкритий в банку України. Після отримання коштів від клієнтів планується "утримання" власної комісійної винагороди з подальшим перерахуванням решти коштів фізичній особі – постачальнику (комітенту).

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи може платник податків, будучи на другій групи спрощеної системи оподаткування укладати договори комісії та отримувати комісійну винагороду від проданих товарів ? Чи не порушує даний вид діяльності умов перебування на другій групі спрощеної системи оподаткування за умови, що оплати за продані товари утримуватимуться від клієнтів – населення України?

2. Чи вірним є твердження про те, що при укладанні договору комісії з постачальником доходом платника податків є сума "утриманої" комісійної винагороди, а не вся сума коштів, отриманих від клієнтів на підприємницький рахунок, відповідно до п. 292.4 ст. 292 Кодексу?

3. Чи не буде порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування самостійне "утримання" комісійної винагороди з подальшим перерахуванням грошових коштів фізичній особі – підприємцю – постачальнику (комітенту)? Чи вірним буде такий спосіб розрахунку, погоджений сторонами в договорі?

4. Які документи (окрім договору комісії) платник податків, як фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи повинен, укладати та зберігати як підтвердження отриманого доходу?

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості укладання договору комісії визначено главою 69 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Відповідно до ст. 1011 ЦКУ за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

При цьому істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (частина третя ст. 1012 ЦКУ).

Частиною першою ст. 1013 ЦКУ передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Крім того, згідно з частиною першою ст. 1022 ЦКУ після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1

розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (п. 291.3 ст. 291 Кодексу).

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.