Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (стаття 2 Кодексу законів про працю).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (стаття 21 КЗпП).

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, статті 102-1 КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.

Щодо обмежень працювати за сумісництвом слід окремо зазначити, що зі статті 102-1 КЗпП виключена норма, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, організацій визначає Кабінет Міністрів України, а Кабінетом Міністрів 22 листопада 2022 року (див. постанову КМУ від 22 листопада 2022 р. №1306) визнано такими, що втратили чинність: Постанову КМУ від 3 квітня 1993 року №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій"; Постанову КМУ від 4 березня 2015 р. №81 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції";

Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №43 "Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій".

Зазначеним вище нормативними актами, зокрема, встановлювались обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом - не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Таким чином, обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій скасовані. Закон України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зобов'язує застосовувати обмеження щодо роботи за сумісництвом до окремих категорій працівників та визначає умови, коли такі обмеження застосовуються. Щоб такі обмеження в умовах воєнного стану були адекватними та однаковими для всіх, НАДС надані роз'яснення у Методичних рекомендаціях. З 03.08.2022 набрав чинності Закон №2381-ІХ, яким внесено зміни до Закону №1700-VII та який, серед іншого, встановлює особливості застосування обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності у період дії воєнного стану.