Державна податкова служба України розглянуло звернення щодо питань застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) та ведення касових операцій і повідомляє.

Правові засади застосування РРО та/або програмні РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України від 06 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон N 265), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх громадські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та безготівковій формі.

Встановлення норм щодо незастосування РРО та/або програмних РРО у інших законах, крім Податкового кодексу України (далі - Кодекс), не допускається.

Статтею 2 Закону N 265 визначено, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) - оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Пунктом 1 та 2 ст. 3 Закону N 265 визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій або безготівковій формі (із застосуванням платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО та/або програмні РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій та надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний РРО QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Враховуючи зазначене та у відповідь на питання 1 запиту щодо необхідності застосування РРО та/або програмний РРО, якщо підприємство здійснює виключно безготівкові розрахунки, повідомляємо.

Можна не застосовувати РРО та/або програмний РРО при отриманні оплати у безготівковій формі, здійсненої споживачами:

шляхом переказу коштів із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок через установу банку (IBAN, онлайн банкінг);

шляхом безпосереднього внесення готівки через касу банку для подальшого перерахування на розрахунковий рахунок;

через платіжний термінал та/або ПТКС, який належить банку.

Такі операції не відносяться до розрахункових у розумінні Закону N 265, а є розрахунковими банківськими операціями у розумінні Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність".

Разом з тим, повідомляємо, що відповідно до пункту 14 статті 9 Закону N 265 передбачено, що РРО та/або програмний РРО не застосовуються при здійсненні розрахунків за послуги, у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

У відповідь на питання 3 зазначаємо, що у випадках отримання оплати за товари (послуги) в позаробочий час, РРО та/або ПРРО слід застосовувати на підставі виписки фінансової установи про надходження коштів, не пізніше наступного робочого дня, з дотриманням хронології здійснення розрахункових операцій.

Крім того зазначаємо, що якщо товар оплачується за допомогою ЕЦП, то кошти на рахунок товариства будуть надходити від еквайра, а не від держателя ЕЦП. При цьому, еквайр самостійно визначає порядок обліку торговців, з якими він має укладені договори, та не надає споживачу розрахунковий документ у розумінні Закону N 265, що на разі підтверджено Постановою Верховного Суду України від 16.04.2021 р. N 520/7835/19.

Цю позицію ДПС підтвердив і НБУ листом від 24.04.2020 р. N 57-0009/20338, де зазначив, що тільки операції, здійснені шляхом переказу коштів з рахунку платника, без використання ЕЦП, на рахунок отримувача, не належать до розрахункових операцій в розумінні Закону N 265.

Враховуючи зазначене, ДПС вважає, що виконання вимог банківського законодавства не звільнює суб’єкта господарювання від обов’язку виконувати вимоги податкового законодавства, продаж товарів має супроводжуватись видачею споживачу розрахункового документі встановленої форми і змісту для захисту своїх законних прав у випадку продажу йому товару неналежної якості, тому поширення дії пункту 14 статті 9 Закону N 265 на продаж товарів ДПС вважає недоцільним.

Щодо наявності первинних документів на товар/послугу платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця та включення до доходу його власних коштів, внесених на поточний рахунок як поповнення обігових коштів (питання 4 та 2).

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власних ризик (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання доходу.

Відповідно до статті 44 ГКУ підприємство здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою I розділу XIV Кодексу.

Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої - третьою груп визначено у статті 292 Кодексу.

Відповідно до підпунктів 1 пункту 292.1 статті 292 Кодексу доходом платника єдиного податку фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або без готівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.