Державна податкова служба України розглянула звернення щодо податкових наслідків з ПДВ у разі отримання Товариством коштів від третіх осіб (клієнтів) як оплату за поставлені принципалами/довірителями послуг із тимчасового розміщування (проживання) та додаткові послуги з метою подальшого їх перерахування таким принципалам/довірителям у рамках агентських договорів та договорів доручення і, керуючись статтею 52 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі - ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариством планується укладення:

1) агентських договорів, згідно з якими Товариство як агент бере на себе зобов'язання надавати принципалу послуги із пошуку клієнтів для подальшого укладення з клієнтами від імені принципала договорів про постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) та додаткових послуг, а принципал у свою чергу зобов'язується приймати надані Товариством послуги і виплачувати Товариству агентську винагороду. При цьому Товариство безпосередньо не буде постачати послуги із тимчасового розміщування (проживання) та додаткові послуги третім особам (клієнтам), а лише наділене правом отримувати кошти від таких третіх осіб за поставлені принципалом вказані послуги з метою подальшого їх перерахування на розрахункових рахунок принципала. Фактичним постачальником послуг із тимчасового розміщування (проживання) та додаткових послуг буде виключно принципал;

2) договорів доручення, згідно з якими Товариство як повірений за дорученням довірителя буде здійснювати пошук клієнтів для укладення з клієнтами договорів про постачання послуг із тимчасового розміщування (проживання) та додаткових послуг. При цьому Товариство безпосередньо не буде постачати клієнтам послуги із тимчасового розміщування (проживання) та додаткові послуги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу І ПКУ інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Пунктом 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ.

При цьому фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (пункт 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"(далі - Закон N 996)).

Отже, платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку  превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону N 996)). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Основні засади господарювання в Україні і господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання регулюються Господарським кодексом України (далі - ГКУ).

Правила комерційного посередництва (агентські відносини) у сфері господарювання визначено статтями 295 - 305 ГКУ.

Частиною першою статті 295 ГКУ визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок (частина перша статті 297 ГКУ).

Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін (частини перша і друга статті 301 ГКУ).

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).

Правові основи укладення договору доручення визначено статтями 1000 - 1010 ЦКУ.