Заслухавши та обговоривши доповідь завідувача відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України доктора історичних наук О.Є. Лисенка "Нерозв'язані проблеми історії Великої Вітчизняної та Другої світової воєн (до 60-річчя визволення України від окупантів)" Президія НАН України відзначає, що в дослідженнях установ Академії дана наукова характеристика основних військово-політичних, економічних, соціокультурних, етноконфесійних, морально-психологічних та ін. явищ періоду Великої Вітчизняної та Другої світової воєн.

Якісно новий етап у вивченні історії Великої Вітчизняної та Другої світової воєн пов'язаний з утворенням незалежної Української держави, демократизацією суспільства, ліквідацією цензури, більш відкритим доступом до архівних фондів, розширенням наукових контактів, освоєнням інформаційного потенціалу Інтернету.

Вказані зміни визначили поступову корекцію об'єкту досліджень: не випускаючи з поля зору масштабні політичні й економічні процеси, бойові операції, історики стали приділяти все більше уваги вивченню особливостей функціонування окремих ланок радянського суспільства і механізму державного управління, їх кадрового забезпечення, життєдіяльності населення окупованих територій, людських втрат, релігійній тематиці, міжнаціональним стосункам. Одним з магістральних напрямів наукового пошуку стало з'ясування українського фактору у Другій світовій війні, внеску народу України у перемогу над нацизмом і фашизмом, специфіки самостійницького руху. Нові вектори дослідницького інтересу спрямовані на опрацювання проблем, пов'язаних з людським полоном, примусовим використанням гітлерівськими окупантами трудових ресурсів України, фінансово-економічною системою, яка творилася німецькою та румунською окупаційними адміністраціями, міграційними процесами й трансферами цивільного населення між УРСР та Польщею, міжнаціональними стосунками в ареалах спільного проживання поляків та українців, репресивною практикою радянських та польських спецслужб, СБ ОУН.

Найбільш вагомою синтетичною працею останнього 15-річчя є заключний том "Книги Пам'яті України" - "Безсмертя". Її появі передувала копітка робота багатьох вчених, учителів, слідопитів, ветеранів, силами яких створено понад 250 обласних "Книг Пам'яті". Нещодавно вийшла друком "Книга Скорботи України".

Помітним історіографічним явищем останнього часу стали праці: "Політична історія України" Т. 4 - "Україна в Другій світовій війні. 1939-1945 рр." (В. Кучер, В. Гриневич, В. Коваль), "Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії" та "Україна у Другій світовій та Великій Вітчизняній війнах (1939-1945): спроба сучасного концептуального бачення" (М.В. Коваль), "Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни" та "Церковне життя в Україні. 1943-1946 рр." (І.Т. Муковський, О.Є. Лисенко), "Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941-1944 роках" (В. Король), "Плен. За свои и чужие грехи" (А. Чайковський), "Дивізія "Галичина". Історія" (А. Боляновський), "Українські військові формування в збройних силах Німеччини. 1939-1945", "Україна - Польща: важкі питання", "Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни та діяльності польського підпілля в Західній Україні" (І.І. Ільюшин), "Волинська трагедія 1943-1944 рр.", "Волинь і Холмщина 1938-1947 рр. Польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади", "Нариси історії Організації українських націоналістів. 1941-1942 рр." (А.В. Кентій), "Український національний рух 40-50 років ХХ століття: ідеологія та практика" (Ю. Киричук), "Україна партизанська. 1941-1945", "Невідома війна: партизанський рух в Україні 1941-1944 рр. Мовою документів і очима історика" (А. Чайковський), "Літопис УПА" (7 томів), "Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб" (3 томи), "Київ у дні нацистської навали".

Науковці Інституту історії України на чолі з академіком НАН України П.Т. Троньком спільно з авторськими колективами на місцях продовжують роботу по підготовці серії книг "Реабілітовані історією", які планується видати в кожній області.

Аналітичні та узагальнюючі матеріали, підготовлені співробітниками інститутів історії України, політичних та етнонаціональних досліджень, українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України надавалися Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, міністерствам та відомствам, громадським організаціям, засобам масової інформації, експертній комісії з оцінки польсько-українських стосунків у часи війни при Раді національної безпеки і оборони України.

Інститут історії України НАН України виступив співорганізатором міжнародних наукових конференцій з проблематики воєнної доби, зокрема таких: "Велика Вітчизняна війна: від поразок до перемог" (Київ, 2001), "Актуальні проблеми історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр." (Черкаси, 2001), "Україна - Росія: діалог історіографій" (Чернігів, 2002), "Українці і поляки в роки Другої світової війни: внутрішній та міжнародний аспекти взаємин" (Київ, 2003), "Україна напередодні та в роки Другої світової війни" (Кривий Ріг, 2002) та "круглого столу" "Київ воєнної доби" (Київ, 2003).

Підвищену увагу дослідників до проблематики Великої Вітчизняної та Другої світової воєн засвідчує також той факт, що протягом 1992-2003 рр. в Україні захищено понад 100 кандидатських і докторських дисертацій, присвячених цьому періоду.

Поряд із вказаними здобутками слід вказати і на певні недоліки у висвітленні подій 1939-1945 років, які були пов'язані з надмірно ідеологізованою характеристикою військово-політичних процесів у країні та її збройних силах, діяльності радянських силових структур. Найбільш відчутно ці тенденції виявилися у тематиці, що стосується ОУН та УПА, політичної історії. Подолання вказаних вад має завершити початкову фазу формування історіографії новітньої доби.

Визначальним у розвитку досліджень історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн має стати поєднання україноцентризму ("українського виміру" війни) та з'ясування місця і ролі України в контексті загальноцивілізаційних світових подій. Це повинно бути позначено не лише поглибленим опрацюванням традиційних сфер наукового пошуку, але й освоєнням концептуально-теоретичних здобутків світової історичної науки, нових напрямів досліджень, зокрема, таких як військова антропологія, історія воєнного побуту і повсякденності, гендерна й усна історія тощо. Це дозволить висвітлювати події Другої світової та Великої Вітчизняної війн на всіх рівнях та у всіх виявах, залишаючи в центрі дослідницького інтересу людину, її проблеми, взаємозв'язки з іншими суб'єктами: соціальними групами, владними структурами, недержавними інституціями.