Одним із різновидів схем мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ, що використовуються платниками податків, є штучне перенесення бази оподаткування ПДВ (значної частини податкових зобов'язань) від підприємств реального сектору економіки - виробників товарів/послуг безпосередньо або через кілька ланок (суб'єктів господарювання) до учасників схем ухилення від оподаткування - "посередників".

В основі цього різновиду схем, який застосовується, зокрема, при реалізації природного газу власного видобутку (не для потреб населення), здачі в оренду приміщень торговельно-розважальних центрів тощо, є первинний продаж товарів і послуг їх виробниками за цінами, які значно нижчі діючих на ринку і державою не регулюються. Відповідно до норм законодавства з питань ціноутворення суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні ціни, що визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Законодавчим обмеженням з питання оподаткування виробників у цьому випадку, чинним до 1 січня 2016 року, було те, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не могла бути нижче їх собівартості.

Натомість задіяні "посередники" здійснюють реалізацію цих товарів і послуг вже за ринковими цінами, перекривають суми власних податкових зобов'язань неправомірно сформованим податковим кредитом, джерелом якого є "податкові ями" і зустрічні транзити. Зазначені "посередники" хоча й відповідають категорії вигодонабувачів згідно з положеннями п. 1.3 Рекомендованого порядку взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість , затвердженого наказом ДФС від 28.07.2015 р. № 543, проте переважно не мають власних необоротних і фінансових активів, періодично замінюються та часто відсутні за місцезнаходженням. Таким чином, навіть здійснені донарахування сум грошових зобов'язань цим суб'єктам господарювання безперспективні на предмет їх сплати до бюджету.

Водночас з 1 січня 2016 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у частині визначення бази обкладення ПДВ, виходячи із звичайної ціни.

А саме: згідно з внесеними змінами до абзацу другого п. 188.1 ст. 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін (за винятком товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню, та газу, який постачається для потреб населення).

При цьому абзацом першим пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. Крім того, цей підпункт визначає певні особливості визначення звичайної ціни для окремих (специфічних) видів операцій (при проведенні обов'язкової оцінки, аукціону (публічних торгів) (обов'язковість проведення якого передбачено законом), постачанні на підставі форвардного або ф'ючерсного контракту, продажу у примусовому порядку).

Відповідно до пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Таким чином, Кодекс у чинній редакції (не враховуючи положення для окремих (специфічних) видів операцій):

• визначає, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін;

• прирівнює звичайну ціну до ціни договору, а ринкову ціну до ціни передачі (постачання), тобто теж до ціни договору (при відповідності ціни постачання ціні договору), тим самим встановлює зв'язок між договірною, звичайною та ринковою цінами;

• встановлює ряд обов'язкових умов відповідності ціни поставки (договірної ціни) ринковій ціні, однією з яких є володіння сторонами достатньою інформацією про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах;

• передбачає можливість доведення невідповідності рівню ринкових цін звичайної ціни, що відповідає договірній.

Тому при проведенні документальних перевірок виробників товарів/послуг з питання дотримання ними податкового законодавства при визначенні бази оподаткування ПДВ за операціями з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг, здійснених, починаючи з 1 січня 2016 року, рекомендується: