Головне управління ДФС у Запорізькій області розглянуло "" щодо правомірності здійснення операцій з експортного факторингу та в межах компетенції повідомляє.

Правові засади операцій факторингу встановлено у статтях 1077- 1086 гл.73 Цивільного кодексу України (дал і- ЦКУ).

Відповідно до ст. 1077 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ст. 1078 ЦКУ).

Статтею 1079 ЦКУ визначено обмежене коло осіб, які можуть бути факторами за договором. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У разі укладання договору факторингу між особами, які не є фінансовими установами, він може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) встановлено, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються саме цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Кодексу відступленням права вимоги є операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються валютним законодавством України.