До органів Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) надходять численні скарги щодо дій суб'єктів господарювання, що провадять господарську діяльність з виробництва та постачання теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення (далі - теплопостачальна організація, Підприємство), які полягають у спонуканні цими Підприємствами споживачів (власників індивідуальних житлових будинків садибного типу та фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб, які є власниками або орендарями приміщень у багатоквартирному будинку чи гуртожитку), до укладення договорів купівлі-продажу теплової енергії, унаслідок яких змушені сплачувати завищену вартість послуг.

Відповідно до частини першої статті 379 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначене та придатне для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до частини першої статті 655 Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому господарські відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням (споживанням) теплової енергії, регулюються Законом України "Про теплопостачання" (далі - Закон про теплопостачання).

Статтею 1 Закону визначено:

балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами;

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Отже, зі змісту Закону випливає, що споживачами теплової енергії - енергетичного ресурсу у вигляді товарної продукції є суб'єкти господарської діяльності.

При цьому положень щодо необхідності укладення договору купівлі-продажу теплової енергії між теплопостачальною організацією та кінцевим споживачем - населенням (зокрема, власниками індивідуальних житлових будинків садибного типу та/або фізичними особами - підприємцями, юридичними особами, які перебувають у житлових будинках), Законом про теплопостачання не передбачено.

Разом з цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон про послуги):

"Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу."

З огляду на вищенаведене, договір купівлі-продажу теплової енергії має своїм предметом споживання теплової енергії для господарських цілей інших, ніж забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд.

Стаття 13 Закону про послуги залежно від функціонального призначення інших житлово-комунальних послуг вирізняє комунальні послуги, які у свою чергу, зокрема, включають централізоване постачання гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем) та централізоване опалення. Законом України від 10.04.2014 № 1198-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" (далі - Закон № 1198), зокрема, внесено зміни у Закон про послуги, зокрема статтю 19 цього Закону доповнено частиною четвертою такого змісту:

"4. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація)".

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 21 Закону про послуги: виконавець зобов'язаний підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до частини другої статті 179 Господарського кодексу України (далі - Кодекс) Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частиною четвертою статті 179 Кодексу встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Пунктом 5 частини першої статті 5 Закону про послуги визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, належить розроблення типових договорів.

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Типовий договір про надання послуг) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 933) (далі - Постанова № 630). Постановою № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила надання послуг).

У пункті 1 Правил надання послуг визначено, що ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення.

Типовий договір про надання послуг також вказує, що типовий договір на відповідні послуги укладається між виконавцем та фізичною особою або юридичною особою, яка (який) є власником (наймачем, орендарем) житлового та нежитлового приміщення (будинку садибного типу, квартири, господарських та інших нежитлових приміщень).

Отже, нормативно-правовими актами визначено, що комунальні послуги, у тому числі послуги з централізованого опалення, можуть надаватися не тільки фізичним особам, які безпосередньо проживають у жилих приміщеннях (квартирах) багатоквартирного будинку, а й власникам (наймачам, орендарям) жилих і нежилих приміщень (будинку садибного типу, квартири, господарських та інших нежитлових приміщень).

При цьому законодавством не передбачений розподіл споживачів житлово-комунальних послуг:

за категоріями "населення, що проживає у багатоквартирних будинках", "підприємець"

чи

за правом власності на житлове та нежитлове приміщення (сумісна та/або приватна тощо).

Крім цього, нормативно-правові акти не містять положень, які визначають, що комунальні послуги, зокрема послуги з централізованого опалення, можуть надаватися виключно лише населенню, яке проживає у багатоквартирних будинках.

Отже, виконавець (теплопостачальна організація) як з фізичними, так і з юридичними особами, які проживають та перебувають у жилих і нежилих приміщеннях, має укладати договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідно до Типового договору про надання послуг.

Нормативно-правові акти у сфері надання послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії, враховуючи зміни, внесені Законом № 1198, не містять положень, які б визначали особливості їх надання з урахуванням різних категорій споживачів, зокрема питання, пов'язані з утриманням та обслуговуванням теплових пунктів і внутрішньобудинкових мереж, що за певних умов (зокрема внаслідок суперечок між теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій або іншим управителем будинку) може призвести до ущемлення інтересів споживачів.

З різних регіонів України до органів Комітету надходять скарги, що споживачам - мешканцям індивідуальних (приватних) житлових будинків, які не обладнані засобами обліку теплової енергії, теплопостачальні організації пропонують для укладення договір не на надання послуг з централізованого опалення, а договір на купівлю-продаж теплової енергії, оскільки вважають, що має місце продаж товарної продукції - теплової енергії, а не надання житлово-комунальної послуги.

Водночас споживачі-мешканці індивідуальних (приватних) житлових будинків садибного типу вважають, що оскільки їх будинки приєднані до систем централізованого опалення та не мають засобів обліку теплової енергії, то вони є споживачами послуг з централізованого опалення, а не купують теплову енергію у теплопостачальних організацій, і у зв'язку з цим відмовляються від укладення договору купівлі-продажу теплової енергії у вигляді товару, з тих підстав, що проекти запропонованих договорів не відповідають Типовому договору про надання послуг.

У разі укладення договору купівлі-продажу теплової енергії споживачі, які не мають засобів обліку теплової енергії, змушені сплачувати завищену вартість.