Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист "_", щодо визначення ліцензійного програмного забезпечення як сплати роялті, та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), роялті – будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");

за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.

Таким чином, якщо згідно з цивільно-правовим договором передбачено надання замовнику права на використання інтелектуальної власності на умовах ліцензійного договору без можливості його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб та/або умови використання не обмежені функціональним призначенням програмного забезпечення і його відтворення не обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання, то отримання постачальником (у тому числі нерезидентом) платежу від замовника як винагороди за надання вказаного права визначається як роялті.

Якщо цивільно-правовим договором передбачено надання замовнику права на використання інтелектуальної власності на умовах договору з можливістю його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, та/або умови використання обмежені функціональним призначенням такого програмного забезпечення і його відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем"), то отримання постачальником (у тому числі нерезидентом) платежу від замовника як винагороди за надання вказаного права не буде вважатися роялті.

Законодавство України про авторське право та суміжні права базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV, із змінами і доповненнями (далі – ЦКУ), та із законів України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права", від 23 березня 2000 року № 1587-III "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних" та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав.

Відповідно до ст. 435 ЦКУ первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.