Головне управління ДФС у Київській області, в межах компетенції та згідно з нормами чинного законодавства, розглянуло Ваше звернення щодо надання податкової консультації з питань оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та повідомляє наступне.

Питання відносно оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюються статтею 266 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Так, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ – є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які євласниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ - є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ об'єкти житлової нерухомості – це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості – будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду.

Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються зокрема на такі типи:

- житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;

- прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну;

- квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Базою оподаткування згідно підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПКУ є загальна площаоб'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ визначено перелік об’єктів нерухомості, які не є об’єктами оподаткування, до яких віднесена житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Згідно з порядком державного обліку житлового фонду (встановленого Постановою Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 із змінами), житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включаються до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації.

Існує також порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 із змінами), який передбачає, що датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації відповідної декларації або видачі сертифіката, що є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Цим порядком також визначено, що експлуатація об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відносно моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно слід зазначити особливості, передбачені частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.