Головне управління ДФС у Закарпатській області на виконання вимог ст. 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) розглянуло в межах своєї компетенції запит про надання індивідуальної письмової консультації щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб та єдиним соціальним внеском вартості перевезення працівників до місця роботи, і назад – до місця проживання при залученні третьої особи – перевізника, та повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 10 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII із змінами та доповненнями (далі – КЗпП) з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників, роботодавців на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань укладається колективний договір.

До змісту колективного договору згідно зі ст. 13 КЗпП включається, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. При цьому колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально – побутові пільги.

Також ст. 9-1 КЗпП передбачено, що підприємства, установи, організації у межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально – побутові пільги для працівників.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 3.1 ПКУ податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання ПКУ та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими ПКУ.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV "Податок на доходи фізичних осіб" ПКУ. Згідно з п. 163.1 ст. 163 визначено, що об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), зокрема, у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 ПКУ (п.п. "е" п.п. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164 ПКУ).

Згідно з положеннями КЗпП передбачені випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:

- у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5 прим. 1 КЗпП);

- у зв’язку з службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).

Таким чином, компенсація вартості проїзду в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника.

Оскільки жоден нормативно-правовий акт не містить вимог щодо обов’язкової організації роботодавцем доставки працівників на роботу і додому, відповідні положення передбачаються у колективному договорі або у трудових договорах з працівниками, які будуть користуватись такими благами.

Додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV ПКУ) (п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).