Державна фіскальна служба України за результатами розгляду запиту Товариств щодо практичного використання окремих норм податкового законодавства, а саме ст. ст. 55, 56 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє таке.

Податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган (пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Щодо нормативно-правового акта, який встановлює обмеження щодо рішень контролюючого органу, які може оскаржувати платник податків в ході процедури досудового врегулювання спору.

Кодексом визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору (п. 56.18 ст. 56 Кодексу).

Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган (п. 56.1, п. 56.2 та п. 56.4 ст. 56 Кодексу).

Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства (п. 55.1 ст. 55 Кодексу).

Водночас, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення (п. 56.18 ст. 56 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Положеннями статті 13 Закону України від 07 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Вищі спеціалізовані суди на підставі норм Закону мають право узагальнювати судову практику з метою однакового застосування норм Конституції та законів України.

Так, за результатами узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) та Верховного Суду України (далі - ВСУ) з питань оскарження наказів на проведення перевірок, актів перевірок прослідковується наступне.

У листах ВАСУ від 27.07.2010 р. N 1145/11/13-10 та від 24.12.2010 р. N 1844/11/13-10 (містять роз'яснення положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") висловлено правову позицію відносно того, що видання керівником податкового органу наказу про проведення перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, щодо якого прийнято таке рішення. Зазначений наказ є таким, що має правове значення, а, отже, є актом у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 КАС України та, відповідно, правомірність останнього може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вказана позиція ВАСУ з моменту набрання чинності Кодексом залишилася незмінною, виходячи з такого.

Главою 8 розділу II Кодексу встановлено правила призначення та проведення перевірок, які також є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється органами державної фіскальної служби в процесі адміністрування податків і зборів.

З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення.

Недотримання встановлених ст. ст. 75 - 81 Кодексу приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а, отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах, що свідчить про можливість оскарження наказів в адміністративному суді відповідно до п. 1 частини другої ст. 17 КАС (ухвала ВАСУ від 09.07.2014 р. N К/800/19335/13).

При цьому ВАСУ виходить з того, що оцінка правомірності наказу на проведення податкової перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.