Статтею 2 Цивільного кодексу України визначено, що учасниками цивільних відносин визнаються фізичні та юридичні особи.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Сторонами договору комісії є комітент i комісіонер. Комітент – це особа, яка доручає у своїх інтересах i за свій рахунок іншій особі укласти певні угоди. Комісіонер – це особа, яка укладає угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером може бути як громадянин, так i юридична особа. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом МЗЕЗторгу України від 13.03.1995 № 37, учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб’єкт, який приймає товар на комісію (комісіонер), i громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). У ролі комітента може виступати будь-який суб’єкт підприємницької діяльності.

Водночас, згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Також, відповідно до п. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів (ст. 47 Господарського кодексу України), зокрема, самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (ст. 44 Господарського кодексу України).

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 Податкового кодексу України.

Об’єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця (п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України).

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст. 177 Податкового кодексу України).

Пунктом 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, 15 відсотків від бази оподаткування або 20 відсотків, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.