Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - Земельний кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до розділу XII Місцеві податки і збори Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс) та Законом України від 06.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (далі – Закон України від 06.10.1998 №161-XIV).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Розмір орендної плати встановлюється орендодавцем у договорі оренди у відсотках до нормативної грошової оцінки.

З врахуванням вимог статті 31 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV, договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі (стаття 17 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV).

Поряд з цим, згідно зі статтею 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі – Закон № 1669-VII) під час проведення АТО суб’єкти господарювання, які провадять діяльність на території АТО, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.