Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено у главі 1 розділу XIV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - Кодекс).

Згідно статті 291 Кодексу спрощена система оподаткування обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пп. 297.1 ст. 297 Кодексу.

Згідно з п. 291.4 ст. 291 Кодексу, до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1 500 000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Враховуючи вищевикладене, платники єдиного податку другої групи не мають права здійснювати господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, юридичним особам – не платникам єдиного податку. Проте обмеження щодо продажу товарів платниками єдиного податку другої групи юридичним особам (в т.ч. оптова торгівля), за умов дотримання вимог Кодексу, законодавством не передбачено.