Щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, які розташовані на територіях історико-культурного, природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві розглянуло звернення "" щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, які розташовані на територіях історико-культурного, природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - Земельний кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до розділу XII Місцеві податки і збори Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до вимог ст. 286 Податкового кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Поряд з цим, ст. 10 Податкового кодексу визначено, що податок на майно в частині плати за землю належить до місцевих податків і зборів.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно пп.12.4.1 п. 12.4 ст. 12 Податкового кодексу визначено, що до повноважень міських рад щодо податків та зборів належать, зокрема, встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодексом.