Період, за який кредитор має право стягувати заборгованість (в тому числі за житлово-комунальні послуги), визначається строком позовної давності.

Відповідно до глави 5 Цивільного кодексу УРСР, що на сьогодні є чинним, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку. По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу, тобто, якщо громадянин визнав свій борг, кредитор має право вимагати стягнення визнаної заборгованості, незалежно від строку позовної давності.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. В разі виконання зобов'язання боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати повернення виконаного, хоч би в момент виконання він і не знав про закінчення строку давності.

Аналогічно строк позовної давності визначається і Цивільним кодексом України, що набирає чинності з 01.01.2004. Статтею 257 цього кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;