Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України розглянула Ваш запит від 26 серпня 2003 року N 9/26-7 стосовно правомірності кваліфікації уступки права вимоги як фінансової послуги та повідомляє наступне.

В основі уступки права вимоги лежить зобов'язання (розділ III ЦК УРСР). Згідно зі статтею 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Розділ III ЦК України передбачає можливість укладання договорів уступки права вимоги та переводу боргу, у тому числі з метою отримання прибутку або збереження вартості фінансових ресурсів. Однак для встановлення можливості застосування поняття фінансових послуг (факторингу) та певних обмежень щодо договорів уступки права вимоги та договорів переводу боргу треба розмежувати угоди із застосуванням фінансових ресурсів та інших матеріальних цінностей, які можуть мати місце у розрахунках за згаданими угодами.

Уступку права вимоги саме за грошовими зобов'язаннями з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу слід кваліфікувати як факторинг.

Фінансовими послугами є всі послуги, перелічені у ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" незалежно від ознак, визначених у пункті 5 частини першої статті 1, а також всі інші послуги, які відповідають визначенню фінансовою послуги за пунктом 5 частини першої статті 1.

Тому факторинг незалежно від ознак, наведених у пункті 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", є фінансовою послугою.

Стосовно можливості укладання угоди уступки права вимоги фізичними особами (приватними підприємцями) та юридичними особами, що не мають статусу фінансової установи, повідомляємо.