Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист Незалежної асоціації банків України від 07.08.2014 № 2033-07/08, який надійшов безпосередньо до ДФС України (вхідний від 08.08.2014 № 16786/6) та з Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики листом від 28.08.2014 № 04-30/10-590 (вхідний № 557/2 від 02.09.2014), щодо оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб та повідомляє таке.

Законом України від 31 липня 2014 року № 1621-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" (далі - Закон № 1621) підрозділ 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу доповнено п. 16-1, яким передбачено, що тимчасово, до 01 січня 2015 року, встановлюється військовий збір.

Відповідно до пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу , а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об'єктом оподаткування збором є, зокрема, доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу ).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Вступаючи у трудові відносини з підприємством, працівники укладають трудові договори.

Згідно із ст. 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Водночас слід зауважити, що форми і система оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (ст. 97 КЗпП ).

Визначення поняття "заробітна плата" встановлено в частині першій ст. 94 КЗпП і ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108): це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108 визначено структуру заробітної плати: основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка визначається у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Також згідно з пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу для цілей розділу IV Кодексу заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму відповідно до закону.

Використання праці фізичних осіб (виконання робіт, надання послуг) може здійснюватися як на підставі укладеного трудового договору, так і на підставі цивільно-правового договору.

Так, згідно із ст. 837 і 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за договором підряду/договором про надання послуг, які є різновидом цивільно-правових договорів, одна сторона (підрядник/виконавець) зобов'язується виконати роботу/надати послугу, а інша сторона (замовник) оплатити виконання зазначеної роботи/послуги, що у межах бухгалтерського обліку підтверджується первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт (актами прийому-передачі).

Тобто, під об'єктом оподаткування військовим збором розуміється дохід, який нараховується (виплачується, надається) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму відповідно до умов трудового та цивільно-правових договорів та належить до фонду оплати праці. При цьому слід зауважити, що такий дохід визначається без вирахування сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до накопичувального фонду, у випадках, передбачених законом, тощо.

Щодо застосування норми п. 164.5 ст. 164 Кодексу під час оподаткування військовим збором нарахованого доходу у негрошовій формі.

Статтею 94 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України (ст. 5 Закону № 996 ).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (п. 2 ст. 3 Закону № 996 ).

Норми п. 164.5 ст. 164 Кодексу застосовуються під час нарахування доходу у будь-якій негрошовій формі для визначення бази оподаткування доходу податком на доходи фізичних осіб.

Крім того, нормами п. 16-1 підрозділу 10 Кодексу застосування коефіцієнта, визначеного п. 164.5 ст. 164 Кодексу , не передбачено.

Також відповідно до пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ , за ставкою, визначеною пп. 1.3 цього пункту.