Згідно із статтею 119 Кодексу законів про працю України "Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків" (із змінами, внесеними Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно пунктом 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (у редакції, що діяла до 08 червня 2014 року) визначено, обов'язкову підставу для звільнення працівника - призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.