Статистичні дані щодо судових справ, пов'язаних із здійсненням митного контролю та митного оформлення товарів, свідчать, що найбільш численною категорією спорів (близько 61 %) є спори стосовно оскарження рішень органів Міністерства доходів і зборів (надалі - Міндоходів) про визначення (коригування) митної вартості товарів. Сутність спірних відносин полягає в тому, що при вирішенні питання розмитнення імпортованих товарів, контролюючий орган не погодившись з задекларованою суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності (надалі - суб'єктом ЗЕД) вартістю, визначає її самостійно за відповідним методом. Як наслідок, у декларанта виникає обов'язок щодо сплати додаткових сум ПДВ та ввізного митна.

При цьому простежується негативна тенденція стосовно зростання кількості випадків винесення судових рішень не на користь держави, що тягне за собою як збільшення суми коштів, які підлягають поверненню з бюджету, так і суми судових витрат, які мають бути відшкодовані. Наприклад, лише протягом перших двох місяців поточного року судами задоволено позовні вимоги суб'єктів ЗЕД про скасування рішень про коригування митної вартості товарів у 225 справах (61 % від загальної кількості розглянутих справ цієї категорії) та відшкодовано, переважно з рахунків митниць, судові витрати у загальній сумі понад 200 тис. грн.

За наслідками проведеного аналізу судової практики з даних питань слід повідомити наступне.

Основною причиною винесення судами рішень не на користь органів Міндоходів є відсутність допустимих доказів щодо неможливості застосування першого методу визначення митної вартості.

Відповідно до частини 2 статті 58 Митного кодексу України (далі - Кодекс) метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Частиною 3 статті 53 Кодексу визначено, що у разі якщо зазначені у частині 2 цієї статті документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язана протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

На підставі аналізу наведених вище норм, суди доходять висновків, що законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребовування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. На думку судів, сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, на думку судів, приписи вказаних статей зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.