До Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва надходять численні звернення від суб'єктів господарювання, у яких йдеться про невідповідність низки державних санітарних правил та норм вимогам актів вищої юридичної сили, а також про їх застарілість та невідповідність вимогам сьогодення.

Зокрема, одним з таких проблемних питань є невідповідність деяких санітарних норм і правил, які було затверджено у 90-х роках (а іноді навіть за радянських часів), вимогам статті 40 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Статтею 40 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" встановлено, що головний державний санітарний лікар, серед іншого, вносить на затвердження центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, проекти актів, якими встановлюються державні санітарні норми та правила, санітарно-епідеміологічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти.

При цьому державними санітарними нормами та правилами, санітарно-епідеміологічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, санітарно-епідеміологічними правилами і нормами, протиепідемічними правилами і нормами, гігієнічними та протиепідемічними правилами і нормами, державними санітарно-епідеміологічними нормативами, санітарними регламентами (далі - санітарні норми), у розумінні статті 1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", є обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України , затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 467/2011 (далі - Положення), Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.

Як зазначається у пункті 9 Положення , МОЗ України у межах повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.