1.1. Технічні вказівки щодо визначення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб у населених пунктах (далі - Технічні вказівки) розроблені в розвиток основних положень кадастрового землеустрою, є складовою системи нормативно-методичних матеріалів по виконанню робіт із землеустрою в населених пунктах і спрямовані на формування об'єктів земельної власності через встановлення правового статусу земельних ділянок.

1.2. Технічні вказівки визначають юридичні та технічні правила встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб в існуючій забудові з метою створення інформації для реєстрації земельних ділянок і прав на них та визначення вартості землі і нормативів оподаткування земельної власності.

1.3. В основу Технічних вказівок покладені:Земельний кодекс України;

Закон України "Про основи містобудування";

постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. N 15 "Про порядок ведення державного земельного кадастру";

постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. N 224 "Про містобудівний кадастр населених пунктів";

Державні будівельні норми України ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень";

Державні будівельні норми України ДБН Б.1-1-93 "Порядок створення і ведення містобудівних кадастрів населених пунктів";

Порядок складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затверджений наказом Мінбудархітектури та Держкомзему України від 24 вересня 1993 р. N 158/61;

Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затверджене наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держкомжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 р. N 31/30/53/396;

Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затверджене наказом Держкомзему від 26.08.97 N 85;

Вказівка Держкомзему від 16.02.98 N 9 "Про створення єдиної системи нумерації земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру";

Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення і населених пунктів, затверджений наказом Держкомзему, Держкоммістобудування, Мінсільгосппроду України та Української академії аграрних наук від 27.11.95 N 76/230/325/150;Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів;

Інші чинні в Україні нормативні документи щодо відведення земельних ділянок.

1.4. Технічні вказівки визначають порядок формування об'єктів земельної власності - земельних ділянок та їх складових і регламентують:

механізм визначення розмірів земельних ділянок різного функціонального призначення;

правила встановлення реальної та ідеальної земельної частки у спільній частковій власності, об'єктів сервітутів та обмежень;

систему землевпорядних заходів щодо встановлення та впорядкування меж земельних ділянок в існуючій забудові;

організацію робіт з встановлення меж земельних ділянок спільної часткової власності.

1.5. Основні поняття і визначення:

Власність на землю - належність державі, територіальним громадам, юридичним особам і громадянам земельної ділянки з правом володіння, користування та розпорядження нею.

Власник земельної ділянки - юридична особа, громадянин, які володіють сукупністю трьох правомочностей на власність: володіння, користування, розпорядження.

Право на земельну ділянку - вся сукупність прав на землю у відповідності із Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами і законодавчими актами, включаючи обтяження.

Державна власність на землю - власність на земельні ділянки, якими згідно закону розпоряджаються органи державної влади. У відповідності із статтею 116 Конституції України об'єктами державної власності управляє Кабінет Міністрів України відповідно до закону.

Комунальна власність на землю - власність на землю територіальних громад сіл, селищ, районів у містах, земельні ділянки спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Власність на землю юридичних осіб - власність на земельну ділянку, право на яку набувається і реалізується юридичними особами (стаття 14 Конституції України).

Земельна ділянка - ділянка землі, на яку розповсюджуються гомогенні права власності і яка являє собою єдину власність, має фіксовані межі та характеризується певним місцем розташування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським статусом та іншими характеристиками, які є її суттєвими складовими.

Формування земельної ділянки об'єкта земельної власності - встановлення технічних і економічних характеристик, правового статусу, опис та індивідуалізація об'єкта земельної власності, внаслідок чого вона отримує характеристики, які дають змогу виділити її серед інших земельних ділянок, формування земельної ділянки як об'єкта земельної власності завершується присвоєнням їм кадастрового номера.

Відчуження земельної ділянки - передача земельної ділянки у власність іншій фізичній чи юридичній особі. Відчуження є платне (купівля-продаж) і безплатне (дарування, спадщина). Відчуження може здійснюватись і в примусовому порядку за вироком суду.

Кадастровий землеустрій - заходи по збору, узаконення, реєстрації і розповсюдження інформації про власність, вартість землекористування в населених пунктах, які є необхідними при здійсненні та реалізації політики в галузі раціонального використання земельних ресурсів.

Аналітична площа земельної ділянки - площа проекції межі ділянки на площину проекції, в якій встановлена геодезична система координат. Аналітична площа визначається за координатами кутів поворотів межі земельної ділянки.

Фізична площа земельної ділянки - площа земельної поверхні в межах ділянки з урахуванням нерівностей фізичної поверхні землі: схилів, ярів, пагорбів, западин тощо.

Межа - наземні матеріальні рубежі, які позначають межі земельної ділянки, або умовна лінія на поверхні, яка розділяє дві проінвентаризовані ділянки.

Спільна межа - межа, при якій точна лінія, що розмежовує ділянки, не встановлюється.

Встановлення меж - процес закріплення в правовому документі меж власності із узгодженою і зареєстрованою точною лінією розмежування.

Правоустановлюючий документ - документ, що підтверджує право власності фізичних чи юридичних осіб на земельні ділянки (державний акт).

Землеволодіння - форма здійснення прав на землю.

Землекористування - вид використання землі, з врахуванням покриву її поверхні.

Сервітут - право обмеженого користування чужою земельною ділянкою або її частиною, яке полягає в здійсненні проїзду чи проходу по чужій землі, прокладанні лінійних споруд, ліній передач тощо. Термін "сервітут" походить від латинського слова "servire", що означає - обслуговувати. Земельний сервітут обмежує право власності на земельну ділянку і є безстроковим.

Спільна часткова власність - власність, право на яку мають дві і більше фізичні та (або) юридичні особи з визначенням у правоустановлюючих документах розміру часток власності кожного співвласника.

Якщо суб'єктами власності виступають лише фізичні особи, то в цьому разі об'єкт власності перебуває у спільній частковій приватній власності; якщо суб'єктами власності виступають фізичні та юридичні особи, то об'єкт власності перебуває у спільній частковій власності.

Розмір частки у спільній частковій приватній власності визначається у відповідності із Земельним кодексом України в порядку землеустрою, за згодою її учасників або за рішенням суду, якщо такої згоди не досягнуто.

Спільна сумісна власність на земельну ділянку - власність на землю, право на яку мають двоє або більше фізичних та юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного суб'єкта власності (співвласників). Спільна сумісна власність передбачає рівність часток власності кожного суб'єкта власності земельної ділянки.

Розмір частки може бути визначено лише тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість неї створюється спільна часткова власність або особиста.

Право на спільну сумісну власність на землю підтверджується правоустановлюючим документом (державним актом), де вказується прізвище, ім'я та по батькові всіх співвласників, незалежно від їх віку, і прізвище та ініціали уповноваженого власника земельної ділянки.

Суб'єкти спільної сумісної власності на земельну ділянку володіють, користуються і розпоряджаються нею на рівних правах і умовах за взаємною згодою.

2.1. Поняття земельної ділянки є базовим поняттям земельного права та землеустрою в населених пунктах.

2.2. Розміри земельних ділянок та їх компонентів обумовлюються функціональним використанням (призначенням) і об|рунтовуються раціональним (ефективним) використанням землі, будівельними, протипожежними, санітарними та іншими нормами з урахуванням придатності та цінності території населеного пункту.

2.3. Розмір земельної ділянки характеризується фізичною та аналітичною площами. В правоустановлюючих документах наводиться аналітична площа земельної ділянки.

2.4. Земельні ділянки можуть бути подільними та неподільними.

Подільними земельними ділянками є такі, що без порушення їх сутності (втрати істотних складових) можуть бути поділені на реальні земельні частки, кожна з яких після поділу утворює нову земельну ділянку, здатну забезпечити нормативні вимоги щодо забудови або іншого її використання.

Неподільними земельними ділянками є такі, що складаються з ідеальних земельних часток і не можуть поділені в натурі (на місцевості) без шкоди для їх раціонального використання.

2.5. Надземний та підземний простір земельної ділянки.

Межі земельної ділянки поширюються на підземний та наземний простір, який власник земельної ділянки вправі використовувати на свій розсуд, якщо інше не передбачене чинним законодавством ("Про надра", "Про використання повітряного простору" тощо) та не порушує прав інших осіб.

3.1. Розміри земельних ділянок різного функціонального використання в існуючій забудові визначаються виходячи з необхідності забезпечення умов експлуатації розташованих на них будинків, будівель, споруд, насаджень на підставі дотримання встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм у відповідності з цільовим призначенням цих ділянок, а також раціонального використання суміжних ділянок.

Для кожної земельної ділянки має бути вказано її функціональне використання, на основі якого визначається нормативний розмір земельної ділянки.

При поліфункціональному використанні земельної ділянки її розмір визначається з урахуванням нормативів, встановлених для кожного виду використання окремо.

Нормативні параметри, які визначають розміри земельних ділянок, наданих під житлову, громадську та промислову забудову, подані у додатку 1.

Розміри земельних ділянок під об'єктами, що не зазначені в додатку 1, визначаються відповідно до затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою.

3.2. Земельна ділянка може включати компоненти, які забезпечують її функціональну цілісність:

- територію під будинками (будівлями, спорудами);

- господарські та інші майданчики;

- шляхи, проїзди та тротуари;

- озеленені території;

- замкнуті водні простори (при наявності) і т. п.

Ряд з цих елементів нормується за питомими розмірами та відстанню до будинків, будівель і споруд, а також до ліній регламентації, які впливають на визначення граничних розмірів земельних ділянок в залежності від загальної площі основних, обслуговуючих та допоміжних будівель і споруд, їх поверховості та взаєморозміщення.

3.3. До комплексу нормативних параметрів, що визначають розміри земельної ділянки, також відносяться: коефіцієнт забудованості, частка озеленених та відкритих просторів, які встановлюються відповідно до цільового призначення ділянки і диференціюються в залежності від цінності території.

4.1. Земельна ділянка може бути об'єктом прав однієї чи декількох осіб. Множинність суб'єктів виникає при спільному використанні земельної ділянки або в разі обтяження земельної ділянки правами третіх осіб.