Відповідно до листа <...> щодо удосконалення практики застосування нормативних актів Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва повідомляє.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 30.03.2012 р. № 237, Служба в межах компетенції не надає роз'яснення законодавства та визначення термінів, що в ньому використовуються.

При цьому інформуємо, що на сьогодні відсутній нормативно-правовий акт, який би містив визначення терміна "презумпція правомірності". Так, принцип презумпції правомірності закріплений у пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України та полягає у тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Презумпція правомірності є терміном, що широко застосовується у доктрині права та юридичній практиці та являється ознакою демократичної, правової держави, якою відповідно до ст. 1 Конституції України є й Україна. При цьому презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою ймовірністю і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні юридичної справи.

Тому, якщо розглядати презумпцію правомірності у контексті податкового законодавства та практики його застосування, можна зробити висновок, що у разі відсутності норми податкового законодавства або у разі колізії між ними, що дає право неоднозначного тлумачення положень податкового законодавства, рішення податкового органу або суду має бути прийняте на користь платника податків.