Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в межах компетенції опрацювала звернення щодо надання роз'яснення деяких норм законодавства України у зв'язку із їх неоднозначним застосуванням, а також законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм та повідомляє таке.

Чинним законодавством України діяльність колекторських фірм не регламентована, а відповідно до статті 42 Конституції України кожному гарантовано право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На даний час обговорюються два варіанти регламентації діяльності колекторських фірм - це законопроекти "Про колекторську діяльність" та "Про запровадження ліцензування колекторської діяльності".

На сьогодні нормами Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем чи заставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов'язку боржника третьою особою.

Частина третя ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. У цьому випадку колекторська компанія може діяти від імені кредитора на підставі договору доручення або надання послуг за певну винагороду, а кредитор разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості передає колектору інформацію про клієнта-боржника.

Згідно із статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів тощо. Тобто приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг фінансовим установам (банку), безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Стаття 62 цього ж Закону містить порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до якого інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації, а також на письмову вимогу суду або за рішенням суду - органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та деяким іншим державним органам.