Розглянувши лист Державного науково-дослідного інституту МВС України від 13.06.2013 № 41/725 та Методичні рекомендації щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширенню ксенофобських настроїв, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі

1. Лист Державного науково-дослідного інституту МВС України від 13.06.2013 № 41/725 та Методичні рекомендації щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширенню ксенофобських настроїв взяти до відома.

2. Висловити вдячність Державному науково-дослідному інституту МВС України за надані матеріали.

3. Доручити апарату Національної комісії використати надані матеріали при підготовці узагальнених інформаційно-аналітичних матеріалів для подання Раді національної безпеки і оборони України.

У сучасному глобалізованому світі ксенофобія та расизм є соціальною і політичною проблемою. На Всесвітній конференції з боротьби проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості (2009), у доповіді Комісії ООН з прав людини констатувалося, що у світі в цілому за останні роки спостерігається швидке зростання проявів нетерпимості, дискримінації, расизму і ксенофобії у формі відкритого насильства, які спрямовані на мігрантів практично в кожному регіоні світу. Міграційні процеси змінюють етнічний склад більшості сучасних країн, що досить часто призводить до міжетнічного напруження, конфліктів з мігрантами, відродження расизму та важко прогнозованих та контрольованих вибухів ксенофобії.

Проблеми ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості стають на сьогодні актуальними й для України. Слід відмітити, що прояви зазначених негативних явищ, попри відсутність в Україні відкритої дискримінації етнічних і релігійних меншин, визнання державою прав і свобод всіх груп населення, їх захист законодавством України й гарантування Конституцією України, останнім часом набувають кримінального й політичного забарвлення.

Обумовлено це, в першу чергу, економічною кризою й політичною нестабільністю в країні, різким розшаруванням суспільства, високим рівнем міграції, слабким реагуванням органів влади на проблеми суспільства, поширенням наркоманії й алкоголізму серед молоді. Зазначене створює підґрунтя для поширення ненависті серед проблемної молоді щодо інших національностей й рас, у яких вони помилково бачать причину власних проблем або проблем свого суспільства.

Якщо аналізувати сучасну ситуацію в українському суспільстві, то можна відзначити той факт, що за роки незалежності рівень толерантності населення України знизився, зріс конфліктний потенціал, збільшилася кількість злочинів, вчинених щодо іноземців на ґрунті ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості.

Статистичні дані МВС України свідчать про зростання кількості іноземців, що потерпіли від злочинів в Україні. Так, у 2009 році було зареєстровано 1359 іноземців, які потерпіли від злочинів, що на 12,9% перевищують показники 2008 року. При цьому серед іноземців, що потерпіли від злочинів, в 2009 році загинуло 74 особи, що менше показників 2008 року на 19,6% (92 особи). Слід зазначити, що не всі злочини, вчинені відносно іноземців, кваліфікуються як злочини, вчинені на ґрунті расової нетерпимості й ненависті. Багато з них мають корисливий характер і порушують майнові права іноземних громадян.

Представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні, розцінюють випадки вбивства іноземців, хуліганства щодо громадян інших держав, вчинені в Україні, як прояви расизму. Загострення цієї проблеми в Україні негативно впливає на її міжнародний імідж.

Слід зазначити, що прояви ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості відмічаються переважно в діяльності неформальних молодіжних об'єднань, у першу чергу скінхедів. У 2008 році в Україні налічувалося близько 500 скінхедів. Діяльність груп скінхедів була задокументована в містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові й АР Крим. Такі групи нараховували від 20 до 50 осіб у віці від 14 до 27 років. Серед їх представників підтримуються ідеї расизму - ненависті до вихідців з країн Африки, Азії, Середнього Сходу, Кавказу.

На сьогодні проблеми прояву ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості в молодіжному середовищі вийшли на той рівень, коли суспільство вже не може не звертати на них увагу. Агресивні й екстремістські вуличні формування стають серйозною загрозою для суспільства.

У зв'язку із цим актуальними є питання організації профілактики таких негативних явищ у молодіжному середовищі. Одним із напрямів такої діяльності є виховання толерантності у молоді, в першу чергу, учнів загальноосвітніх навчальних закладів та студентів.

Методичні рекомендації щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширення ксенофобських настроїв (далі - методичні рекомендації), розроблені з урахуванням вимог міжнародних нормативно-правових актів, Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів МВС України. Вони спрямовані на:

ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів та студентів з поняттями "толерантність", "ксенофобія";

формування толерантної поведінки людини у суспільстві.

Зазначені методичні рекомендації можуть використовуватись працівниками кримінальної міліції у справах дітей МВС України під час організації та проведення профілактичної роботи серед учнів загальноосвітніх шкіл, а також у навчальному процесі вищих навчальних закладів України.

1.1. Визначення основних понять

Толерантність - 1. Здатність переносити несприятливий вплив яких-небудь факторів. 2. Поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо.-1

Толерантність (вузьке розуміння) означає повагу, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність - це єдність у різноманітті.-2 Толерантність - активна життєва позиція, яка передбачає захист прав кожної людини і відношення до проявів нетерплячості як до неприпустимих.

Толерантність (широке розуміння) - терпимість, яка виявляється у поведінці, способі життя, характері, висловленнях. Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань.

Форми толерантності: релігійна, міжкласова, політична, вікова, етнічна тощо.

Інтолерантність (антонім толерантності) - нетерпимість до чогось.

Ксенофобія - 1. Хворобливий стан, що проявляється у нав'язливому страху перед незнайомими людьми. 2. Ненависть до чого-небудь, кого-небудь незнайомого, чужого. 3. Ворожість або страх по відношенню до іноземців.-3

__________

-1 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2009. - С. 1459.

-2 Ст. 1 Декларації принципів толерантності // Затверджена резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16.11.95 року.

-3 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2009. - С. 593.

Біологічна ксенофобія є природнім механізмом захисту людини, її світогляду, переконань, культури від потенційно небезпечного впливу чужого та незнайомого, своєрідна соціальна проекція інстинкту самозбереження. Ксенофобія може проявляти себе у багатьох формах, зокрема, у вигляді расизму, антисемітизмі, упередженому ставленні до деяких національностей, дискримінації мігрантів, біженців тощо.

Етнофобія - різновид ксенофобії як загального явища, що проявляється у нетолерантному ставленні до представників інших соціальних груп, сформованих за расовою або етнічною ознакою.

Дискримінація - один із проявів ксенофобії, під яким розуміють позбавлення окремих осіб, груп або цілих співтовариств рівних соціальних, політичних або економічних прав; переслідування через етнічне походження, національність, світогляд або інші соціальні чинники. Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть отримати загальне поширення, виконуватися відкрито або анонімно, це можуть бути поодинокі випадки або систематичні тощо. Дискримінація має дві основні форми: дискримінація de jure (правова) - закріплена у нормативно-правових та законодавчих актах, та дискримінація de facto, яка укоренилася у звичаях та соціальних традиціях.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження або перевагу на основі ознак раси, кольору шкіри, громадянства, родового чи етнічного походження, метою або наслідком яких є скасування або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.-4

__________

-4 Міжнародна Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12.65 року.

Пряма дискримінація - будь-яке розрізнення, засноване на таких ознаках, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство або країна походження чи етнічне походження, що не має об'єктивного і розумного пояснення або виправдання. Різне ставлення не має об'єктивного і раціонального виправдання, якщо воно не переслідує законного права чи якщо немає розумного відношення пропорційності між вжитими засобами та переслідуваною метою (відповідно до Загальної стратегічної рекомендації Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) № 7). Пряма дискримінація, зокрема, може виражатися у вигляді текстів законів, правил, інструкцій.

Непряма дискримінація має місце тоді, коли вимога, критерій або практика, не можуть бути виконані особами, котрих об'єднують за ознаками, наприклад, "раса", колір шкіри, мова, релігія, громадянство або країна, походження чи етнічне походження або створюються для цих осіб незручні обставини, за винятком ситуації, коли ця вимога мас об'єктивне і розумне виправдання. Останнє має місце, якщо вона переслідує законну мету та якщо дотримано розумного відношення пропорційності між вжитими засобами та переслідуваною метою (відповідно до Загальної стратегічної рекомендації ЄКРН № 7). Тобто опосередкована дискримінація не спрямована проти певної групи, принаймні відверто, але має чи може мати дискримінаційний ефект щодо неї.

Расизм - сукупність концепцій, що грунтуються на уявленнях про психічну та біологічну нерівноцінність людських рас.-5 Расизм - дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика переслідувань, принижень, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю. Расизм визначається як найбільш розповсюджена зброя в руках деяких груп, які намагаються затвердити свою економічну та політичну владу. Також расизм полягає у запереченні деякими народами своєї історії та невизнанні їх внеску у прогрес людства.-6

__________

-5 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2009. - С. 1202.

-6 Доповнення (1981 р.) до Декларації ЮНЕСКО про раси та расові забобони від 27.11.78 року.

Апартеїд - політика расової сегрегації.

Сегрегація - одна з форм релігійної і расової дискримінації, що полягає у політиці примусового відселення якої-небудь групи населення.

Геноцид - дії, що вчинені з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, расову або релігійну групу як таку шляхом: убивства членів цієї групи; заподіяння тяжкої шкоди їх здоров'ю; заходів, що спрямовані на запобігання народженню дітей у такій групі; примусова передача дітей; навмисного створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цієї групи. З 1948 року геноцид визнається ООН міжнародним злочином.

1.2. Правове регулювання протидії ксенофобії

Україна є державою-учасницею таких фундаментальних міжнародних документів в галузі прав людини, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, культурні і соціальні права, Європейська конвенція з захисту прав людини та основних свобод, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації тощо.

Заборона дискримінації, принцип недискримінації чи недопущення дискримінації закріплені практично в усіх міжнародних документах, які стосуються прав і свобод людини, міждержавних відносин, діяльності міжнародних організацій та здійснення міжнародної політики. Це такі міжнародні акти, як Статут ООН 1945 р., Загальна декларація ООН прав людини 1948 р., Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1963 р., Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародна конвенція ООН про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р., Декларація ООН про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р., Декларація ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 р.

Проаналізуємо деякі міжнародні документи, які становлять ефективний механізм боротьби з расизмом та ксенофобією, а також сприяють захисту від їх проявів.

Загальна декларація прав людини (1948). Можна відокремити наступні основні положення, які стосуються захисту від дискримінації та ксенофобії:

кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, ... незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2);

всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7).

Міжнародна конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965) була ратифікована Українською РСР у 1969 році. Вона місти перелік зобов'язань держави щодо протидії дискримінації за расовою, національною або етнічною ознаками. Слід зазначити, що, згідно зобов'язань, які взяла на себе Україна, всі положення цієї Конвенції повинні ефективно використовуватися у внутрішній політиці нашої держави. Серед основних вимог Конвенції слід виділити:

не чинити щодо осіб, груп та установ будь-яких актів чи дій, пов'язаних з расовою дискримінацією, і гарантувати, що всі державні органи і державні установи, як національні, так і місцеві, діятимуть відповідно до цього зобов'язання;

не заохочувати, не захищати і не підтримувати расову дискримінацію, здійснювану будь-якими особами чи організаціями;

вжити ефективних заходів для перегляду політики уряду в національному і місцевому масштабі, а також для виправлення, скасування або анулювання будь-яких законів і постанов, що ведуть до виникнення або увічнення расової дискримінації всюди, де вона існує;

заборонити расову дискримінацію, яку проводять будь-які особи, групи чи організації (ст. 2);

оголошувати злочином, що карається за законом, всяке поширення ідей, основаних на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також усі акти насильства або підбурювання до таких актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також подання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, включаючи її фінансування;

забезпечувати кожній людині ефективний захист і засоби захисту через компетентні національні суди та інші державні інститути в разі будь-яких актів расової дискримінації (ст. 6) тощо.

З підписанням Декларації ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (1992) Україна взяла на себе зобов'язання захищати на своїй території існування та самобутність національних чи етнічних, культурних, релігійних та мовних меншин, заохочувати створення умов для розвитку їх самобутності. Для досягнення цих цілей держава повинна вживати належні законодавчі та інші кроки. Одночасно з цим Декларація містить перелік основних прав, якими наділені представники національних, етнічних, релігійних та мовних меншин, а саме:

право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою у приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінації у будь-якій формі;

право активної участі в культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті;

право активної участі у прийнятті на національному і, де це необхідно, регіональному рівні рішень стосовно тої меншини, до якої вони належать, або тих регіонів, у яких вони проживають, в порядку, що не суперечить національному законодавству;

право створювати свої власні асоціації та забезпечувати їх функціонування та підтримувати без будь-якої дискримінації вільні та мирні контакти з іншими членами своєї групи та з особами, що належать до інших меншин, а також контакти через кордони з громадянами інших держав, з якими вони пов'язані національними, етнічними, релігійними або мовними зв'язками (ст. 2).

Окрім того, держава має забезпечити:

умови, при яких представники меншин могли повною мірою та ефективно здійснювати свої права людини та основні свободи без будь-якої дискримінації і на підставі повної рівності перед законом;

створення сприятливих умов, які дозволять особам, що належать до меншин, виражати свої особливості та розвивати свою культуру, мову, релігію, традиції та звичаї;

створення можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання своїй рідній мові;

вжиття заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхній території;

надання можливості представникам меншин повною мірою брати участь у забезпеченні економічного прогресу та розвитку своєї країни (ст. 5).

Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (2001), яка була прийнята на Всесвітній конференції по боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаною з нею нетерпимістю, є документом, в якому відбулося узагальнення підходів до сприйняття расової дискримінації та протидії расизму і ксенофобії на рівні держав-підписантів. У преамбулі Декларації зазначається, що держави-учасниці визнають, що ксенофобія у її різноманітних проявах являє собою одне з основних сучасних джерел та одну з форм дискримінації й конфліктів, що боротьба з нею потребує термінової уваги та невідкладних дій з боку держав, а також міжнародної спільноти.

Декларація зобов'язує держав-учасниць здійснити заходи для викорінення проявів ксенофобії та расової дискримінації:

провести огляд та при необхідності переглянути імміграційну політику, яка не узгоджується з міжнародними угодами щодо прав людини, з метою ліквідації дискримінаційної практики стосовно мігрантів (п. 38);

заохочувати використання нових інформаційних та комунікаційних технологій, в тому числі Інтернет для сприяння боротьбі із расизмом, ксенофобією та нетерпимістю (п. 92);

визнати важливість засобів масової інформації, які надають можливість жертвам расизму та ксенофобії висловити власну точку зору (п. 93);

запровадити спеціальні заходи щодо рівноправної участі представників усіх расових, культурних, мовних та релігійних груп в усіх сферах життя суспільства. Такі заходи мають включати надання спеціальних квот у навчальних закладах, при забезпеченні житлом, у політичних партіях, парламентах, на ринку праці, особливо - у судових органах, поліції, армії та інших громадських структурах (п. 108).

Важливим документом щодо забезпечення прав представників національних меншин виступає Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (1992), яка була ратифікована Україною у 2005 році. У ст. 7 викладені цілі та принципи, на яких держави-учасниці повинні будувати свою політику, законодавство та практику. Це, зокрема, визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства; забезпечення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях; зобов'язання щодо усунення будь-яких необгрунтованих розрізнень, виключень, обмежень або переваг, які стосуються використання регіональних мов або мов меншин та які мають на меті перешкодити чи створити загрозу її збереженню або розвиткові; сприяння вихованню поваги, розуміння і терпимості щодо регіональних мов або мов меншин як" одній з цілей освіти і професійної підготовки, яка надається в їхніх країнах, а також заохочувати засоби масової інформації до досягнення такої цілі; та ін.

У галузі освіти Хартія зобов'язує, окрім надання дошкільної, початкової, середньої, професійно-технічної, університетської освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин, створити курси для навчання дорослих і безперервного навчання, а також вжити заходів для забезпечення викладання історії та культури, засобом відображення яких є відповідна регіональна мова або мова меншин (ст. 8).

Також у ст. 9 та ст. 10 Хартії передбачається запровадження та використання регіональних мов у процедурах судочинства (наприклад, не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншин), а також забезпечення використання регіональних мов або мов меншин адміністративними органами, в тому числі при наданні публічних послуг (зокрема, дозволяти особам, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати заяви і отримувати відповідь на них цими мовами).

Стосовно засобів масової інформації, Хартія визначає необхідність забезпечення створення ЗМІ, які мають здійснювати мовлення регіональними мовами або мовами меншин (ст. 11). Також ст. 12 Хартії передбачає вжиття Україною заходів щодо заохочення та сприяння культурній діяльності, яка спрямована на збереження регіональних мов або мов меншин.

Значна частина міжнародних документів - рекомендації, рішення, в тому числі рекомендації Ради Європи, рішення Ради Міністрів та Постійної ради ОБСЄ - становлять важливу цінність через те, що вони зазвичай повинні виконувати роль орієнтирів при побудові внутрішньої політики України в сфері боротьби із расизмом, расовою дискримінацією та ксенофобією, а також для побудови суспільства дійсно рівних прав і можливостей.

Зокрема, можна виділити: Рекомендації Ради Європи № R (97) 20 з питань "розпалювання ненависті" (1997 р.), Рекомендації Ради Європи № R (2000) 4 "Про освіту дітей рома/циган Європи" (2000 р.), Рішення Ради міністрів ОБСЄ № 4/03 (яке присвячене виключно протидії расизму та ксенофобії), Рекомендації ОБСЄ з питань поліцейської діяльності в багатонаціональному суспільстві (2006 р.), Загальнополітична рекомендація № 11 Європейської комісії по боротьбі з расизмом та нетерпимістю "Про боротьбу із расизмом та расовою дискримінацією в роботі правоохоронних органів" тощо.

Конституція України містить зобов'язання держави щодо забезпечення та дотримання прав національних меншин. Крім того, вже в преамбулі Основного закону України зазначається, що український народ - це громадяни України всіх національностей. Держава в ст. 11 Конституції України гарантує забезпечення права національних меншин на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. У ст. 21 Конституції України міститься норма, яка проголошує рівність всіх людей: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними".

У статті 24 відмічається, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 26 Конституції України гарантує іноземцям та особам без громадянства, котрі перебувають в Україні на законних підставах, такі ж права та свободи, як і громадянам України.

В статті 35 визнається право кожного на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно здійснювати одноособово чи колективно ритуальні обряди ї релігійні культи, а також вести релігійну діяльність.

У статті 37 прямо забороняється утворення та діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.

У ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991) проголошується, що "громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом".

Закон України "Про національні меншини в Україні" (1992) гарантує всім громадянам держави незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення (ст. 1).

Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом (ст. 6). При цьому будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом (ст. 18).

Згідно Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992) друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для пропаганди війни, насильства та жорстокості, а також розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі (ст. 3).

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (1994) у ст. 2 встановлює, що "іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України". Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Українське національне законодавство закріплює норми, що стоять на захисті людини від проявів дискримінації та расизму. Зокрема, за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності або ставлення до релігії, передбачена кримінальна відповідальність, що закріплена у ст. 161 Кримінального кодексу України.

Кримінально караними, а отже такими, що становлять найбільшу небезпеку для людини і суспільства, визнаються злочини, пов'язані з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії. Отже, у чинному українському законодавстві під "злочинами ненависті" розуміють умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадянам за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. При цьому, особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення таких дій, якщо вони поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також їх вчинення службовою особою; вчинення їх групою осіб, або якщо такі дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Кримінальний кодекс України передбачає й додаткове покарання за расово-вмотивовані злочини, що вважається обтяжуючою обставиною. П. 3 ч. 1 ст. 67 КК України включає до переліку обставин, які обтяжують покарання, "вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату".

1.3. ОВС як суб'єкт профілактичної роботи з підвищення рівня толерантності та протидії проявам ксенофобії

Ксенофобія як соціальне явище притаманна будь-якому суспільству. Протидія йому, в першу чергу, покладається на державу як гаранта додержання та забезпечення рівності прав і свобод людини, головного регулюючого та координуючого центру. Проте, з-поміж численних державних інституцій, для яких є актуальною проблематика протидії проявам ксенофобії, на наш погляд, особливу увагу необхідно приділити аналізу можливостей та потенціалу інституту ОВС. Це обумовлено низкою причин:

ОВС є провідним інститутом, функціонально зобов'язаним запобігати, відновлювати та забезпечувати права і свободи громадян;

співробітники ОВС є найближчими та найдоступнішими до населення представниками виконавчої влади;

у стосунках з окремою особою правоохоронні органи представляють державу та, відповідно, сприймаються населенням як її уособлення;